Україна знову змінила інституційну модель регіональної політики: у липні 2026 року питання розвитку громад і територій повернули окремому міністерству, розділивши його з напрямом інфраструктури. Як повідомляє ZN.UA, це вже шоста реорганізація відповідального органу з 2007 року, але створення нового міністерства саме по собі не гарантує ефективної регіональної політики.

За даними видання, нині ставки значно вищі: війна, відбудова та підготовка до членства в ЄС вимагають не лише профільного органу, а й координації між різними міністерствами, стратегічного планування, кваліфікованих кадрів і прозорих механізмів фінансування. Лише у 2026 році через систему публічних інвестицій має бути розподілено 111,5 млрд грн, а загальні потреби України у відновленні на наступне десятиліття оцінюють у 588 млрд доларів. У таких умовах навіть кількамісячна втрата керованості може коштувати державі більше, ніж сама адміністративна реорганізація.

Попри постійні зміни, в Україні вже створено рамкове законодавство для регіонального розвитку, подібне до європейського, та запроваджено систему стратегічного планування на всіх рівнях. Однак міністерство так і не стало координаційним органом, який синхронізує галузеві політики на місцях, а аналіз територіального впливу рішень уряду не запроваджено. За оцінкою RDNA4, 72% прямих збитків від війни припадає лише на шість областей — Донецьку, Харківську, Луганську, Запорізьку, Херсонську та Київську. Однакові рішення для всієї країни у сфері житла, транспорту чи енергетики можуть лише поглиблювати нерівність між регіонами, якщо не враховувати територіальні особливості.

Вимоги ЄС і польський досвід

Підготовка до вступу до ЄС передбачає адаптацію законодавства та інституцій до вимог розділу 22 «Регіональна політика та координація структурних інструментів». Це не лише питання законів, а й здатності планувати розвиток, програмувати й контролювати використання коштів. Україна має врахувати досвід Польщі, яка у 1996 році створила надвідомчий орган — Управління Комітету європейської інтеграції (UKIE) під керівництвом прем’єр-міністра, що стало основою для Міністерства регіонального розвитку. UKIE мало повноваження перевіряти урядові законопроєкти на відповідність праву ЄС і координувати роботу різних органів влади.

В Україні ж статус міністра розвитку громад і територій знижено: він більше не є віцепрем’єром, що обмежує його координаційні можливості. Відповідно до постанови Кабміну №714, Міжвідомчу координаційну комісію з питань регіонального розвитку має очолювати саме віцепрем’єр-міністр, тому документ потребує змін, щоб нове міністерство могло ефективно виконувати свої функції.

Проблеми з фінансуванням і стратегічним плануванням

Реформа публічного інвестування 2025–2026 років не врахувала підходів політики згуртованості ЄС, що створило нові труднощі у фінансуванні регіонального розвитку та ризики для доступу громад до коштів структурних фондів. Як зазначає ZN.UA, реформа управління публічними інвестиціями підмінила логіку розвитку набором проєктів, які не обов’язково випливають із стратегій чи програм. У 2025 році до Єдиного проєктного портфеля увійшло 787 проєктів, з яких лише 92 отримали фінансування з капітального бюджету. Крім того, Державний фонд регіонального розвитку фактично перетворили на програму публічних інвестицій, що також ускладнює підтримку регіонів.

"Підготовка до європейської регіональної політики потребує не лише законодавчих змін, а й інституції, здатної координувати роботу різних органів влади."

Польський досвід свідчить: для ефективної підготовки до роботи з європейськими фондами потрібна не лише наявність міністерства, а й політична підтримка, кадровий потенціал і чітке розуміння ролі органу у системі управління регіональним розвитком.