Українська металургійна галузь опинилася на межі критичної ситуації: великі підприємства зупинені або суттєво скоротили виробництво, і за несприятливого розвитку подій у 2027 році країна може не виплавити жодної тонни сталі. За оцінками експертів, загальні втрати експортних надходжень можуть сягнути $5 млрд, а ще до $1,5 млрд може знадобитися на імпорт металопродукції для заміщення внутрішнього виробництва.

Одним із найяскравіших прикладів стала ситуація на «АрселорМіттал Кривий Ріг». Після чотирьох російських ракетних ударів компанія заявила, що не має можливості безпечно та стабільно відновити виробництво і наразі зосереджується на збереженні інфраструктури. Як повідомив директор із взаємодії з державними органами компанії Олег Крикавський, головною темою перемовин із урядом є доля працівників, можливий простій, звільнення та державні програми підтримки.

Крикавський підкреслив, що навіть за поліпшення ситуації з безпекою відновлення виробництва триватиме від кількох місяців до кількох років. Окремі об’єкти можна відремонтувати швидше, але ризик повторних атак робить такі інвестиції надзвичайно вразливими.

«Потрібен час і потрібні безпечні умови», – зазначив Крикавський.

За даними GMK Center, якщо ситуація не зміниться, виробництво сталі у 2026 році може залишитися на рівні близько 4,3–5 млн тонн, а у 2027-му Україна ризикує взагалі не виплавити сталі. Вже у серпні виробництво сталі скоротилося приблизно вдвічі, у вересні могло скласти 100–150 тис. тонн, а в жовтні галузь ризикує вийти на нульові показники, повідомив директор GMK Center Станіслав Зінченко.

Наслідки для економіки та можливі рішення

Системні наслідки виходять за межі самої металургії. У 2025 році гірничо-металургійний комплекс забезпечував 5,5% ВВП України, 12% експорту та 30–40% залізничних і морських перевезень. Додатковою проблемою стане необхідність заміщення української сталі імпортом — за оцінками GMK Center, така потреба може скласти $1,5 млрд. На тлі кризи представники галузі наголошують на необхідності окремих рішень для великої промисловості, оскільки більшість чинних державних програм не відповідають масштабам потреб великих підприємств.

Серед можливих інструментів називають страхування військових ризиків, що могло б знизити вартість страхування і логістики, а також створення окремого фонду підтримки металургії за аналогією з міжнародними фондами для енергетики. Це дозволило б залучити $200–400 млн для відновлення зруйнованої інфраструктури та обладнання на п’яти основних сталеливарних підприємствах. Головний консультант НІСД Іван Ус уточнює, що втрати галузі мають бути зафіксовані в Реєстрі збитків, а міжнародна допомога — спрямована адресно на відновлення металургійних підприємств. Окремим пріоритетом залишається збереження персоналу, адже люди та унікальні компетенції — ключовий ресурс для майбутнього відновлення.

Подальша доля металургії залежатиме від кількох основних умов: покращення безпеки, збереження кадрів, окремих програм підтримки, доступу до міжнародного фінансування та відновлення логістики. Без цього тимчасова зупинка підприємств може перетворитися на довгострокову втрату частини промислового потенціалу країни.