Два твори зі Львівського історичного музею — «Портрет Роксолани» XVI століття та «Портрет молодого чоловіка» Алоїзія Райхана 1850 року — опинилися в центрі публічного конфлікту після того, як їх вивезли до Польщі для участі у виставці «Пограниччя Європи. Зі скарбниці Львівського історичного музею». Приватний спадкоємець родини Любомирських звернувся до польського суду з претензіями на ці твори, що викликало хвилю повідомлень у медіа про можливу втрату Україною частини музейної спадщини.

Як повідомляє «Детектор медіа», історія має глибше коріння: ще у 1823 році князь Генрик Любомирський заснував у Львові родинний музей, а «Портрет Роксолани» з 1837 року належав Музею князів Любомирських. Після радянської націоналізації у 1940 році частину збірок, зокрема й ці картини, передали до Львівського історичного музею. Претензії спадкоємців тривають уже багато років, і їх правомірність має визначити суд.

Ключовим чинником стало те, що картини опинилися за кордоном, у Польщі, де діють інші правові механізми захисту музейних предметів. У Польщі існує спеціальний правовий імунітет для іноземних культурних цінностей, але, за даними Rzeczpospolita, для цієї виставки його оформлення не підтверджено. Це вже другий подібний випадок: у 2024 році інший спадкоємець Любомирських намагався заявити претензії на дванадцять картин зі Львова, які експонували у Варшаві. Тоді виставку закрили достроково, а твори повернули в Україну.

Системна проблема для музеїв

Ця ситуація — не лише питання одного музею чи директора. За даними «Детектора медіа», станом на 29 червня 2026 року 2299 предметів державної частини Музейного фонду України перебували на тимчасовому зберіганні у 17 інституціях восьми країн. Часто переміщення оформлювали як виставки, реставрації чи експертизи, і кожен предмет має свою історію походження та власності, різний правовий статус і різні ризики.

Після етапу фізичного порятунку колекцій настає потреба у юридичній інвентаризації: визначити, де і на яких підставах перебувають українські музейні цінності, які з них мають складну історію чи відомі претензії, і який правовий захист діє в країнах перебування. Директор музею, який рятував колекцію у 2022 році, не повинен самостійно розбиратися у правових нюансах різних країн — це вже рівень державної підтримки.

«Чотири роки ми передусім думали про те, як їх урятувати. Тепер план евакуації має отримати свою другу половину — правовий маршрут додому», — наголошує «Детектор медіа».

Потреба у державній координації

Україна вже мала спеціалізовані органи для повернення культурних цінностей, але після ліквідації Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей у 2011 році ці функції розпорошилися між відомствами. У лютому 2026 року вперше зібралася міжвідомча робоча група з повернення культурних цінностей, до якої увійшли представники правоохоронних органів, МЗС, Мін’юсту, митниці та музейної спільноти. Логічно було б поширити її увагу і на ті колекції, що вже перебувають за кордоном.

Історія у Слупську поки не дала остаточної відповіді, кому юридично належать дві спірні картини. Але вона показала: питання правового захисту українських музейних цінностей за кордоном вже не є теоретичним — це новий виклик для держави і музейної спільноти.