На зламі 1917–1918 років, коли Київ опинився під загрозою більшовицького наступу, керівництво Української Народної Республіки ухвалило рішення провести вибори до Установчих зборів, попри воєнний стан і хаос. Як повідомляє 24 Канал, це рішення досі викликає суперечки: чи було воно проявом політичного ідеалізму, чи стратегічною необхідністю.

Вибори організовували навіть у тих селах і містах, де влада змінювалася кілька разів на тиждень, а бюлетені доставляли під охороною через території, контрольовані анархістами чи червоногвардійцями. Виборчий процес відбувався під обстрілами, але для лідерів УНР це було питанням легітимності на міжнародній арені. Західний світ, який щойно почув «Чотирнадцять пунктів» Вудро Вільсона, оцінював державність не за кількістю багнетів, а за демократичним мандатом. Тому Центральна Рада прагнула довести, що представляє волю народу, а не є групою узурпаторів.

Реакція Заходу та значення виборів

Британські та французькі дипломати, які перебували у Києві, відзначали у своїх звітах організаційну мужність українського уряду. Генерал Жорж Табуї, комісар Франції при уряді УНР, писав до Парижа з подивом, що замість мобілізації та терору влада розробляє один із найпрогресивніших виборчих законів у Європі, який передбачав загальне, рівне, пряме і таємне голосування, а також виборче право для жінок — на що ще не наважилися навіть у Великій Британії чи Франції. Британський представник Джон Піктон Багге у своїх звітах також підкреслював, що проведення виборів у таких умовах було актом «колосальної організаційної мужності».

«Проведення виборів під час наступу Муравйова означало б визнати моральну перемогу більшовизму ще до військової поразки», — зазначали історики, порівнюючи ситуацію з виборами у США 1864 року під час Громадянської війни.

Вибори мали закріпити суверенітет УНР не лише у просторі, а й у часі: навіть якщо більшовики захоплять Київ, будь-яка окупаційна влада буде нелегітимною з точки зору міжнародного права. Це перетворювало УНР на юридичну сутність, права якої були зафіксовані волевиявленням мільйонів.

Чи була це помилка?

Деякі історики вважають, що ресурси, витрачені на вибори, можна було б спрямувати на оборону. Віра лідерів УНР у те, що демократичні процедури зупинять більшовиків, виявилася трагічною: більшовики не визнавали виборів і діяли терором. Коли війська Муравйова увійшли до Києва, вони розстрілювали людей за українське посвідчення чи приналежність до інтелігенції, а західні демократії не змогли захистити молоду республіку.

Попри це, вибори до Установчих зборів стали фундаментом легітимності для наступних поколінь борців за незалежність. Українці голосували під обстрілами, бо розуміли: держава, яка не питає волі народу під час війни, не матиме поваги і в мирний час. УНР залишилася в історії як країна відчайдушних державників, які прагнули інтегруватися у цивілізований світ навіть тоді, коли цей світ розпадався.