Україна суттєво активізувала свою дипломатичну присутність в Африці після початку повномасштабної війни з Росією, відкривши нові посольства у таких країнах, як Гана, Ботсвана, Кот-д’Івуар, Руанда та інших. До 2022 року співпраця з африканськими державами залишалася мінімальною, а політичні контакти обмежувалися поодинокими зустрічами на полях міжнародних організацій.

Як повідомляє 24 Канал, раніше українські президенти відвідували лише кілька країн Північної Африки, а більшість континенту залишалася поза увагою. Лише за останні чотири роки кількість українських дипломатичних представництв в Африці зросла до 18, а у 2024 році МЗС анонсувало відкриття посольства в Замбії та Генерального консульства в Кейптауні. Водночас, одна дипломатична місія часто відповідає за кілька країн, що свідчить про обмежені ресурси, але й про прагнення розширити вплив.

Колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба здійснив чотири турне по Африці, відвідавши 12 країн, а нинішній очільник МЗС Андрій Сибіга продовжує цю практику. Для африканських журналістів організовують престури до України, а у 2026 році вперше провели форум до Дня Африки за участі дипломатів і посадовців.

За словами дослідниці-африканістки Марти Олійник-Дьомочко, інтерес до Африки виник ще до повномасштабної війни, але саме вторгнення Росії зробило цей напрям критично важливим. Вона наголошує: «54 держави Африки – це понад чверть голосів на Генеральній Асамблеї ООН, де розгортається боротьба за підтримку українського суверенітету, засудження терористичних дій Росії». Також вона підкреслює, що Росія використовує Африку для зміцнення свого впливу через найманців, пропаганду та економічні проєкти, а Україна демонструє свою роль гаранта продовольчої безпеки через ініціативи на кшталт Grain from Ukraine.

«Оцінювати протистояння України та Росії в Африці категоріями швидкої перемоги не варто – це складна "гра в довгу", де ми тільки закладаємо системну присутність», — зазначає Марта Олійник-Дьомочко.

Росія наразі має 45 посольств на континенті, активно веде дезінформаційні кампанії, підтримує військові хунти та використовує найманців для впливу на політичні процеси. Зокрема, так званий «Африканський корпус» контролює видобуток золота у Центральноафриканській республіці, а російські найманці підтримують військові режими у Малі, Нігері та Буркіна-Фасо. У Судані росіяни воюють на боці повстанців, а в Лівії підтримують генерала Халіфу Хафтара.

Водночас, Україна розширює свою присутність і намагається вибудувати довгострокові відносини з африканськими країнами, прагнучи не лише дипломатичної підтримки, а й зміцнення економічних та гуманітарних зв’язків.