В Україні виникли серйозні труднощі із впровадженням закордонного зберігання пального, передбаченого законом про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів, який набув чинності у грудні 2024 року. Хоча цей закон зобов’язує поступово створити запаси на 90 днів споживання, як це діє в ЄС, на практиці реалізувати його положення щодо зберігання половини нормативного обсягу за межами країни виявилося майже неможливо.

За інформацією zn.ua, ключова проблема полягає у відсутності безпечних та доступних резервуарів для зберігання пального як в Україні, так і в сусідніх державах. Через постійні атаки на паливну інфраструктуру більшість українських нафтобаз знищено, а на Лівобережжі, за оцінками експертів, робочих баз майже не залишилося. Водночас у Польщі та Румунії, які розглядаються як потенційні країни для зберігання, вільних ємностей для сторонніх компаній немає.

Ще одним бар’єром є складність організації тікетс-угод — контрактів, що гарантують постачання пального у разі потреби. Як зазначають учасники ринку, у ЄС режим транзитного зберігання без розмитнення обмежено 60 днями, а для довгострокових запасів потрібні зміни у законодавстві країн зберігання. Крім того, відсутній чіткий протокол взаємодії з іноземними операторами, а перевірка реальних залишків і якості пального ускладнена бюрократією та технічними нюансами.

«Будівництво — від трьох років. Про вартість я взагалі мовчу. Вони також пропонували побудувати їхнім коштом, але тоді треба підписатися на push or pay на десять років. Це утопія!»

Таку оцінку польської пропозиції щодо будівництва резервуарів навів представник української гуртово-роздрібної компанії.

Вартість послуг із зберігання та закупівлі пального також залишається невизначеною через коливання цін на енергоринках. Як пояснюють трейдери, є ризик втратити до 400 доларів на тонні при перепродажі через пів року. Крім того, у разі глобальної кризи, як це було навесні 2026 року, навіть наявність запасів у Європі не гарантує їх оперативної доставки в Україну через можливі заборони на експорт.

Учасники ринку наголошують, що реальні можливості для зберігання пального за кордоном можуть з’явитися не раніше 2030 року. Віддалені країни, як-от Латвія, Естонія, Австрія чи Німеччина, мають резервуари, але складна логістика робить швидке наповнення українського ринку малоймовірним. Тому експерти радять зосередитися не лише на створенні запасів, а й на розвитку транскордонної логістики, щоб у разі потреби забезпечити оперативне постачання пального.

Загалом процес впровадження мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні ускладнюється воєнними реаліями, браком інфраструктури та невідповідністю європейських вимог українським умовам. Закон формально діє, але реальних механізмів його виконання поки що немає.