США, Китай і Росія поступово втрачають обережність щодо ризиків, пов’язаних із ядерною зброєю, водночас активно модернізуючи та розширюючи свої арсенали. Про це пише видання The Economist, наголошуючи, що провідні держави світу не поспішають укладати нові угоди про контроль над озброєннями, а чинні домовленості втрачають актуальність.

За даними The Economist, лідери цих країн або уникають нових переговорів, або дозволяють старим угодам втрачати силу. Зокрема, президент США Дональд Трамп, хоча й називає ядерну війну «найстрашнішою катастрофою», сумнівається, що людство достатньо раціональне, аби концепція взаємного гарантованого знищення (MAD) могла працювати. Ще у 1990 році Трамп вважав, що ядерна зброя не буде застосована через усвідомлення масштабів руйнувань, але нині, вже як головнокомандувач, демонструє, на думку видання, вражаючу легковажність щодо ядерних ризиків.

Вашингтон довго прагнув не допустити появи нових ядерних держав, однак змирився зі статусом Індії, Ізраїлю та Пакистану після створення ними власних арсеналів. Позиція Трампа щодо розповсюдження ядерної зброї залишається непослідовною: під час президентської кампанії 2016 року він припускав, що Японії, можливо, варто мати власний ядерний потенціал для стримування Північної Кореї. У другій каденції Трамп намагається продавати ядерні технології партнерам, зокрема Саудівській Аравії та Південній Кореї, з меншими обмеженнями, ніж раніше.

У США президент анонсував створення системи перехоплення «Золотий купол» для захисту від ракетних ударів, однак для її ефективної роботи потрібні радіолокаційні станції в Канаді, а відносини з Оттавою залишаються напруженими.

Китай і Росія: різні підходи до ядерної політики

Лідер Китаю Сі Цзіньпін, за оцінкою The Economist, рішуче виступає проти ядерної війни, що відрізняє його від Мао Цзедуна, який у 1957 році навіть вітав ідею ядерного конфлікту. Сучасний Китай прагне до середини століття стати настільки потужним, щоб жодна країна не могла йому протистояти, а глобальна війна суперечила б цій меті.

Пекін відмовляється долучатися до тристоронніх переговорів із США та Росією щодо контролю над ядерними озброєннями, наголошуючи, що його арсенал досі значно менший за американський і російський. The Economist також звертає увагу на те, що Китай менш охоче підтримує міжнародні санкції проти Північної Кореї та Ірану, хоча й не схвалює їхніх ядерних програм.

«Володимир Путін не прагне світу без ядерної зброї, а використовує ядерні загрози та балансування на межі війни, щоб залякувати інших і домагатися особливого ставлення до Росії», — йдеться у матеріалі The Economist.

На думку видання, саме Росія демонструє найбільші зміни у підході до ядерного стримування: Володимир Путін використовує ядерний шантаж для підвищення статусу країни на міжнародній арені, намагаючись, щоб до Росії ставилися як до наддержави.