16 вересня 2000 року зник Георгій Ґонґадзе — подія, яка стала переломним моментом для української журналістики та суспільства. За 26 років його ім’я не втратило своєї ваги: воно й досі є символом незалежної журналістики, громадянської мужності та боротьби за свободу слова.

Як повідомляє "Українська правда" у межах Тижня пам’яті Георгія Ґонґадзе, його спадок обговорюють журналісти, письменники, медійники та громадські діячі. Мирослава Ґонґадзе, співзасновниця Премії його імені, наголошує: саме смерть Георгія стала каталізатором змін, які не дозволили Україні піти шляхом Білорусі чи Росії. "Він став рушієм. Україна могла б бути Білоруссю чи Росією вже тоді, на початку 2000-х. Цього не сталося саме через нашу спільну позицію, через те, що ми вирішили не мовчати, що журналістська спільнота об’єдналася", — підкреслила вона.

Вахтанг Кіпіані, лауреат Премії Ґонґадзе 2019 року, згадує, що після загибелі Георгія для багатьох боротьба за країну стала особистою справою. Він також зазначає, що держава так і не встановила всіх замовників убивства, але суспільство виховало нове покоління журналістів, які продовжують справу Ґонґадзе, навіть не знаючи його особисто.

Сергій Жадан, письменник і військовослужбовець, розповідає, що у 2000 році молодь Харкова активно реагувала на зникнення журналіста, організовуючи акції протесту. "Було зрозуміло, що це суспільна ініціатива, яка матиме продовження. За всім цим стояла потреба змін і реформ", — зазначає він.

Алім Алієв, засновник літературного проєкту "Кримський інжир", підкреслює, що вплив Георгія давно вийшов за межі журналістики і став орієнтиром для цілого покоління людей, які брали участь у революціях, реформах, захищали країну та будували горизонтальні зв’язки.

Богдан Логвиненко, лауреат Премії Ґонґадзе 2023 року, звертає увагу, що вбивство Георгія спричинило масштабну суспільну реакцію і змінило політичні процеси в Україні. Він упевнений, що без цієї історії не було б і Помаранчевого Майдану.

"Говорити правду треба. Це може бути ризиковано, але це саме те, заради чого варто ризикувати. Заради правди, заради чесності із суспільством, заради того, щоб наша країна відбувалася і щоб це відчуття того, що ми вільні у своїй країні, зберігалося", — наголосила Марічка Паплаускайте, журналістка та письменниця.

Богдана Лаюк, заступниця Міністра культури України, наголошує, що спадок Ґонґадзе — це не лише історія журналістики, а й частина ширшого інтелектуального та культурного середовища. Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод, додає: "Треба не боятися. Не в сенсі не відчувати страху в небезпечному середовищі, а в тому значенні, що долати свій страх, робити правильні речі. І те, що ти сієш, проросте".

Через 26 років після зникнення Георгія Ґонґадзе його вплив відчутний не лише у журналістиці, а й у поколіннях людей, які виходили на протести, створювали нові інституції, відстоювали демократичний вибір країни, розвивали медіа, мистецтво та громадські ініціативи, а нині захищають Україну. Премія імені Георгія Ґонґадзе та "Українська правда" продовжують говорити про нього не лише як про журналіста, а як про людину, чий вибір і сьогодні надихає інших говорити правду та діяти, навіть коли це складно.