20 липня виповнюється 36 років від дня смерті Сергія Параджанова — видатного режисера XX століття, засновника українського поетичного кіно та автора фільму "Тіні забутих предків". Він помер у Єревані після тривалої боротьби з онкологічним захворюванням, а похований у Пантеоні імені Комітаса, де спочивають видатні діячі вірменської культури.
Могила Параджанова має стриманий, але монументальний вигляд. Центральним елементом є висока циліндрична стела зі світлого каменю, увінчана масивним бронзовим бюстом режисера. Скульптура вражає виразністю: суворий погляд, густа борода та декоративний вінок із гранатів на голові створюють образ митця, яким він був у реальному житті. Більшість знайомі з його усміхненими світлинами, тому такий вигляд здається незвичним.
Вінок із гранатів безпосередньо пов’язаний із однією з найвідоміших картин Параджанова — "Колір граната". Світла, гладко відшліфована стела контрастує з темною бронзою бюста, що надає композиції особливої монументальності. На постаменті викарбуване ім’я Сергія Параджанова, а попереду розташована лаконічна надгробна плита зі стилізованим написом.
Останні місяці життя режисера були надзвичайно важкими. У нього діагностували рак легень, який розвинувся на фоні цукрового діабету. Багато біографів пов’язують швидкий розвиток хвороби з роками, проведеними у радянських тюрмах і таборах, що серйозно підірвало здоров’я митця. Параджанов переніс операцію в Москві, а згодом лікувався у Парижі, але врятувати його не вдалося. 17 липня 1990 року він повернувся до Єревана, а 20 липня помер у віці 66 років.
Навіть у тяжкій хворобі Параджанов не залишав творчості. Його останньою роботою стала автобіографічна стрічка "Сповідь", яку він так і не встиг завершити. У ній відображені спогади про дитинство, пам’ять, кладовища та втрати — теми, що пронизували все його мистецтво. У своїх записах режисер зізнавався: "Ні! Я не піду з кладовища! Я не витримаю вигнання з дитинства..."
Світову славу Параджанову принесла екранізація повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків", яка здобула десятки міжнародних нагород і назавжди змінила уявлення про українське кіно. Через свою громадянську позицію та конфлікти з радянською владою він зазнавав переслідувань, цензури і багаторічних ув’язнень, але це не зламало його творчий дух.
За кілька місяців до смерті Параджанов отримав звання Народного артиста Української РСР, а після смерті був удостоєний Шевченківської премії. У 2023 році Національна комісія з реабілітації офіційно визнала політичний характер його переслідувань і реабілітувала митця.
Як повідомляє obozrevatel.com, місце поховання Параджанова зберігає пам’ять про його унікальну творчість і життя, а вінок із гранатів на бюсті нагадує про його найвідомішу роботу.