Українські виробники оборонної техніки відзначають суттєве зростання міжнародної співпраці у галузі, однак наголошують на низці проблем і ризиків. Про це йдеться у коментарях представників компаній Roboneers, Inguar та Kvertus для LB.ua.

За словами представника Roboneers, яка спеціалізується на наземних роботизованих комплексах, спільне виробництво з іноземними партнерами здебільшого означає не прямий трансфер технологій, а обмін досвідом, спільні дослідження та інтеграцію рішень. Передача технологій обмежується експортним контролем, тому співпраця будується навколо спільних розробок і виробничої експертизи. У компанії підкреслюють, що взаємодія з партнерами є дуже активною.

Генеральний директор Inguar Артем Ющук повідомив, що бронеавтомобілі компанії використовуються у міжнародних проєктах, але подробиці співпраці залишаються конфіденційними. Він також зазначив, що для початку спільних розробок потрібні значні часові й ресурсні інвестиції, а також проходження складних бюрократичних процедур.

СЕО Kvertus Ярослав Філімонов відзначає, що Україна стала не лише отримувачем, а й експортером технологій, особливо у сфері безпілотних систем, радіоелектронної боротьби та розвідки. За його словами, «у нашій галузі особливу цінність має постійний зворотний зв'язок від військових», що дає змогу швидко вдосконалювати обладнання. Філімонов називає серед найбільш активних партнерів українського ОПК Німеччину, Велику Британію, Данію, а також Польщу та Норвегію. Водночас він наголошує, що не всі оголошені домовленості перетворюються на реальні виробничі потужності.

«Меморандум про співпрацю, створення спільного підприємства та запуск серійного виробництва — це зовсім різні речі. І хоча кількість міжнародних домовленостей зростає, далеко не всі вони вже перетворилися на реальні виробничі потужності», — зазначає Ярослав Філімонов.

Голова Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю Давид Алоян підкреслює, що співпраця має бути погоджена з державою, а не лише оформлена меморандумом між компаніями. Він наголошує, що частина коштів міжнародної допомоги може спрямовуватися на комерційні проєкти, що зменшує ресурси для фронту.

Моделі співпраці різняться: це може бути пряме фінансування виробництва в Україні, створення спільних підприємств, локалізація виробництва за кордоном або ліцензійне виробництво українських розробок. Вибір залежить від безпекових ризиків, доступу до фінансування, державних замовлень та законодавства країни-партнера. У Roboneers зазначають, що іноземні партнери часто прагнуть розміщувати виробництво за межами України, не лише через безпеку, а й для розвитку власної оборонної промисловості.

Взаємна інтеграція дозволяє українським компаніям швидше виходити на європейські ринки, а іноземним — отримувати доступ до унікального бойового досвіду. Водночас, як підкреслюють у Roboneers і Kvertus, важливо зберігати баланс, щоб міжнародна експансія не призвела до втрати ключових інженерних компетенцій в Україні.

Серед основних ризиків співпраці Ярослав Філімонов називає:

  • витік чутливої інформації про озброєння;
  • захист інтелектуальної власності (на тлі слабкої судової та патентної системи);
  • відтік кваліфікованих фахівців за кордон;
  • ризик нерівноправної співпраці, коли іноземні партнери не готові ділитися власними розробками чи інвестувати у розвиток українського виробництва.

Виконавчий директор Української Ради зброярів Ігор Федірко додає, що захист інтелектуальної власності в Україні ускладнений через недосконалість судової системи: «Будь-який захист вас, як компанії, у судах займе десятки років».

Учасники ринку підкреслюють, що міжнародна співпраця допомагає об'єднати технологічні компетенції обох сторін, але важливо, щоб Україна залишалася не лише полігоном для випробувань, а й повноцінним розробником технологій.