Після Другої світової війни поняття партнерства стало ключовим у міжнародних відносинах, а згодом трансформувалося у стратегічні партнерства, спрямовані на довгострокову взаємовигідну співпрацю. Як повідомляє LB.ua, у сучасній зовнішній політиці України це поняття досі не має чітких критеріїв, що призводить до декларативного використання статусу стратегічного партнера щодо багатьох країн.

У 1990-х роках, під час багатовекторної політики, українські посадовці називали стратегічними партнерами майже 40 держав, хоча більшість із них не відповідали цьому рівню співпраці. Відсутність затвердженої зовнішньополітичної стратегії та чітких визначень призвела до знецінення самого поняття. Навіть у Стратегії національної безпеки 2020 року та Стратегії зовнішньополітичної діяльності 2021 року не було сформульовано однозначних критеріїв для визначення стратегічних партнерів.

У документах з’явилися різні формулювання — «всебічне співробітництво стратегічного характеру», «особливе партнерство», «глобальне партнерство», але вони не мали чіткого змісту і не створювали ієрархії відносин. У результаті статус стратегічного партнера часто залишався декларативним і не підкріплювався реальними спільними проєктами чи цінностями. Зокрема, частина країн, що отримали цей статус, не поділяють демократичних цінностей або навіть співпрацюють із Росією, як-от Китай, Індія чи Туреччина.

«Стратегічне партнерство — це тип міждержавних відносин, у рамках яких відбувається системна взаємодія з метою реалізації спільних стратегічних цілей та пріоритетних національних інтересів», — йдеться у матеріалі LB.ua.

На практиці лише з США та Великою Британією Україна має угоди, де чітко визначено стратегічний рівень відносин і створено відповідні механізми для їх реалізації. З іншими державами існують лише декларації або спільні заяви, які не мають юридичної сили. Франція, Індія та Молдова не мають навіть міждержавних органів, відповідальних за стратегічне партнерство, а з Францією підписано лише угоду про співпрацю у сфері безпеки.

У статті також наголошується на вразливості стратегічних партнерств у сучасних умовах політичної турбулентності, особливо на Заході. Зміна політичних еліт і радикалізація суспільств можуть поставити під сумнів довгостроковість стратегічних відносин, як це вже спостерігалося у відносинах із Польщею чи США під час президентства Дональда Трампа. Автори LB.ua підкреслюють, що для справжнього стратегічного партнерства потрібні не лише декларації, а й реальні спільні інтереси, цінності та механізми співпраці.