Історію Лілії Прутян, військової медикині з Донеччини, яка після трьох років полону та розлуки змогла возз’єднатися зі своїм молодшим сином, розповідає The New York Times. Прутян провела 2,5 року в російському полоні, де зазнала катувань, побиттів і сексуального насильства. У 2024 році її звільнили в межах обміну полоненими, після чого вона почала боротися за порятунок сина, який залишався в окупації.

Прутян виростила трьох синів у селі Ближнє на Донеччині. Після смерті чоловіка вона працювала на АЗС, а згодом, щоб забезпечити родину, вступила до армії. У 2017 році Лілія стала бухгалтеркою в одному з батальйонів, а згодом пройшла підготовку як бойова медикиня. Після початку повномасштабного вторгнення її підрозділ відправили захищати Маріуполь. Через 16 днів Прутян разом із шістьма військовими опинилася в оточенні та потрапила в полон. Влітку 2023 року її перевели до російської в’язниці та судили за звинуваченнями в тероризмі. На одному із засідань вона дізналася, що її середній син вступив до російської армії й дав свідчення проти неї.

Увесь цей час молодший син Діма залишався в окупації. Хлопець хворіє на діабет 1 типу, і під час хвороби його покинули в лікарні, де він провів кілька місяців, поки його не знайшов учитель. Повернувшись додому, Діма виявив, що в їхньому будинку жили російські військові, які забрали частину речей. Щоб вижити в окупації, йому довелося отримати російський паспорт.

Після звільнення Лілія організувала втечу сина: заплатила таксисту за передачу тимчасового українського паспорта, а також найняла водія, який допоміг Дімі виїхати через Росію та Білорусь на підконтрольну Україні територію. У Києві мати й син зустрілися вперше за три роки. За словами Лілії, спочатку вона відчувала, що бачить чужу людину, адже обидва пережили тяжкі випробування.

«Я виправдовувала свою відсутність, кажучи собі, що роблю те, що зробив би чоловік, щоб наша сім’я могла вижити», — розповіла Лілія Прутян The New York Times.

Ця історія ілюструє, як російська окупація розриває українські сім’ї, змушуючи їх боротися за возз’єднання, виживання та гідність.