Українське суспільство входить у п’ятий рік повномасштабної війни з Росією у стані глибокої втоми, але зберігає затятість і здатність до опору. Про це йдеться в аналітичному матеріалі, опублікованому «Укрінформом», із посиланням на дослідження психологів та соціологів, а також коментарі професора Вадима Васютинського з Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
Стан суспільства: від мобілізації до економії ресурсів
Як зазначає видання, Київ у 2022 році жив очікуванням швидкого контрнаступу та завершення війни. Однак у серпні 2026-го місто зустрічає літо вже з іншими ознаками: тривалими ремонтами, руїнами, забитими вікнами, а головне — відчутною втомою, яка пронизує всі сфери життя. Вона проявляється попри зовнішню усмішку, роздратованість чи байдужість, і є типовою для суспільств, що тривалий час перебувають у стані війни високої інтенсивності.
Україна нині переживає один із найдовших воєнних конфліктів у сучасній Європі. Якщо вести відлік від 2014 року, війна триває понад 12 років — довше, ніж війна в Югославії чи Друга чеченська війна. Навіть лише повномасштабна фаза, що триває понад чотири роки, вже перевищила тривалість активної фази Боснійської війни. Водночас український досвід вирізняється не лише тривалістю, а й інтенсивністю: масштабні бойові дії, регулярні ракетні та дронові удари по містах, мобілізація значних ресурсів і постійна присутність війни в повсякденному житті.
Як суспільства адаптуються до тривалих війн
Психологи пояснюють, що і військові, і цивільні не можуть роками залишатися у стані максимальної мобілізації. Втома — це природна адаптація, коли психіка знижує рівень реагування на постійні загрози, а увага концентрується на найближчому колі людей і нагальних завданнях. Подібні процеси фіксували під час Другої світової війни, коли після перших місяців бомбардувань лондонці перестали реагувати на кожну тривогу, а під час облоги Сараєва суспільство переходило до «мікрогруп виживання».
Ізраїльський досвід, як зазначає соціальний психолог Деніель Бар-Таль, показує, що суспільство формує «етос конфлікту» — систему уявлень, яка допомагає зберігати стійкість. Однак тривалий конфлікт неминуче веде до емоційного виснаження, цинізму й часткової байдужості до новин, але це не означає втрату здатності до опору.
Український досвід: інформаційна перенасиченість і нові виклики
Українці, як і інші суспільства у тривалих війнах, поступово переходять до економії ресурсів: менше реагують на тривоги, намагаються працювати попри безсонні ночі, планують життя між обстрілами. Особливістю нинішньої війни є інформаційна перенасиченість: люди отримують дані про загрози майже в реальному часі, що дає змогу швидко реагувати, але водночас виснажує нервову систему. Війна не залишає інформаційної паузи, і навіть ті, хто далеко від фронту, постійно перебувають у контакті з нею.
Втома — не капітуляція
Дослідники підкреслюють: масова втома не означає готовність до капітуляції чи припинення опору. Навпаки, суспільство стає дорослішим, цинічнішим, втрачає терпіння до ілюзій, але зберігає затятість. За словами професора Васютинського, нинішній стан українців можна описати як «втому і затятість», де затятість уже не така піднесена, як на початку, але залишається стійкою основою для подальшого спротиву.
«Втома — це не слабкість. Але вона може закінчитися зривом», — наголосив Вадим Васютинський у коментарі «Укрінформу».
Досвід України підтверджує світові спостереження: навіть у стані виснаження суспільство здатне тримати оборону, якщо держава веде з ним чесний і відкритий діалог.