Космічний апарат NASA New Horizons успішно вийшов із гібернації після 321 дня сплячки, повідомили у Лабораторії прикладної фізики імені Джона Гопкінса (APL). Сигнал про пробудження зонд надіслав 23 червня, і його зафіксувала станція Deep Space Network поблизу Мадрида.

Під час глибокого сну команда регулярно отримувала звіти про стан систем апарата, які завжди були позитивними. "Кожен звіт про стан протягом цього періоду гібернації був зеленим, що означало, що на борту New Horizons усе було гаразд кожного тижня", – розповіла менеджерка з операцій місії Еліс Боуман.

Зонд перебуває на відстані близько 9,5 мільярда кілометрів від Землі, що в 64 рази більше за відстань від планети до Сонця. Через це радіосигнали від апарата до Землі долають шлях майже 9 годин, і ця затримка з часом збільшується. Незважаючи на це, New Horizons залишається одним із небагатьох активних космічних апаратів на такій відстані, поступаючись лише зондами Voyager.

Під час гібернації наукові прилади зонда продовжували збирати дані про космічний пил, плазму та сонячний вітер. Зараз почнеться передавання накопиченої інформації на Землю. Команда готує оновлення програмного забезпечення для адаптації автономного керування в умовах зниження живлення апарата.

"У наступні три тижні бортовий ультрафіолетовий спектрограф Alice вивчатиме розподіл водню в зовнішній геліосфері", – додала Боуман. Також планується повна перевірка наукових інструментів, зокрема детекторів енергійних частинок і лічильника космічного пилу Venetia Burney Student Dust Counter. Мета – дослідити пояс Койпера, де зонд шукає нові цілі для зближення, подібні до об’єкта Аррокот, який він вивчав у 2019 році.

New Horizons стартував у січні 2006 року з рекордним прискоренням і за час подорожі зробив унікальні знімки Юпітера та його супутників у 2007 році, а також Плутона у 2015 році. Зараз апарат рухається до геліопаузи – межі Сонячної системи, що знаходиться приблизно за 120 астрономічних одиниць від Сонця.

На відміну від Voyager, New Horizons оснащений сучаснішими інструментами, що дозволить отримати детальні дані про плазмовий бар’єр, який захищає Сонячну систему від міжзоряної радіації. Наземні служби продовжують оптимізувати програмне забезпечення для підтримки операцій на великих відстанях, наближаючи людство до розуміння меж Сонячної системи та її взаємодії з міжзоряним простором.