Напередодні початку нового навчального року Москва цілеспрямовано руйнує інфраструктуру, необхідну для нормального освітнього процесу в Києві та області, поєднуючи це з ударами по енергетиці, продовольчій логістиці та системам постачання. Як зазначає автор матеріалу для focus.ua, це виглядає як спланована операція з витіснення сімей із дітьми з Києва та підготовка території до можливих майбутніх наземних дій.
Особливо вразливою ланкою у цій стратегії є саме освіта, адже школа міцно пов’язує сім’ю з містом. Дорослі можуть пристосовуватися до відключень та тривог, але для сімей із дітьми це значно складніше: дитину потрібно щодня возити до школи, забезпечувати їй харчування, підручники, зв’язок та інтернет, а батькам — можливість працювати. Руйнування цієї системи стає ефективним механізмом депопуляції: люди самі починають вивозити дітей, навіть без офіційних закликів до евакуації.
За даними focus.ua, з початку повномасштабної війни в Києві пошкоджено сотні навчальних закладів, понад сотню — лише цього року. Однак удари спрямовані не лише по школах, а й по всій екосистемі, що забезпечує їхню роботу. 16 серпня російський удар фактично знищив книжковий ринок на Почайній (колишня Петрівка) — ключовий для столиці хаб, де зосереджувалася як художня, так і навчальна література. Постраждали склади та офіси видавництв, згоріли десятки тисяч книжок. Раніше росіяни вже знищували харківський поліграфічний комплекс «Фактор-Друк», а також завдавали ударів по логістичних центрах «Нової пошти», складах «Розетки» й «Епіцентру».
«Якщо послідовно знищуються типографія, книжкові склади, найбільший книжковий ринок столиці та логістика, це вже значно ширше, ніж просто “удар по культурі”. Це руйнування матеріальної інфраструктури передачі знань», — наголошує автор матеріалу.
Паралельно під ударами опиняються продовольчі розподільчі центри великих мереж, що ускладнює забезпечення міста товарами першої необхідності. Російська розвідка знаходить навіть нові склади, куди бізнес встигає переїхати лише на кілька днів. Удар по енергетичній інфраструктурі також напряму впливає на можливість навчання: без світла неможливі ні очні, ні дистанційні уроки, адже залежать від електрики укриття, їдальні, інтернет та техніка.
Автор підкреслює, що Київ за роки великої війни так і не перебудував систему освіти під реалії тривалих атак. Під час тривог діти годинами перебувають у підвалах, і навчальний процес фактично зупиняється. Росіянам достатньо підтримувати постійну загрозу, щоб зробити повноцінний шкільний день неможливим. Формально школи залишаються відкритими, але реального навчання не відбувається.
У підсумку, на думку автора, Москва прагне, щоб першими виїжджали саме сім’ї з дітьми — найбільш мобільна та демографічно цінна частина суспільства. Разом із ними місто втрачає економічний потенціал, податки, компетенції та майбутнє. Аналогічні процеси вже відбувалися в Луганській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Харківській та інших областях, і тепер ті ж механізми застосовуються до Києва та області.