Вчені дослідили білки з емалі зубів Homo erectus віком близько 400 тисяч років і виявили сліди їхнього генетичного впливу на сучасне населення.
Через те, що ДНК у викопних рештках старших за 100 тисяч років зазвичай руйнується, дослідники застосували метод палеопротеоміки — вивчення древніх білків, які зберігаються довше за генетичний матеріал. Вчені виділили білки з емалі шести зубів Homo erectus, знайдених на трьох стоянках у Китаї: Чжоукоудянь, Хесянь та Суньцзядун.
Емаль є найміцнішою тканиною організму, тому білки в ній зберігаються значно довше, ніж ДНК. Аналіз показав, що всі шість зразків мають унікальну амінокислотну варіацію, яка підтверджує їх належність до східноазіатської групи Homo erectus. Друга варіація білка виявилася спільною для Homo erectus і денисівців — загадкової групи архаїчних людей.
Цей білковий маркер також присутній у сучасних жителів Філіппін (до 21%) та Індії (близько 1%). За даними дослідників, найімовірнішим сценарієм передачі генетичного матеріалу є послідовний процес інтрогресії — обмін генами між видами під час періодичних схрещувань. Популяції Homo erectus у Східній Азії передали цей варіант денисівцям, а ті — предкам сучасних народів Південно-Східної Азії та Океанії.
Це свідчить, що Homo erectus не був еволюційним тупиком, а залишив молекулярні сліди, які пов’язують викопні зуби «пекинського людини» з ДНК сучасних людей. Вчені також наголошують, що міжвидове змішування серед архаїчних людей було регулярним явищем. Сучасні люди поза Африкою мають близько 2% ДНК неандертальців, а папуаси й корінні австралійці — додатково від 2% до 5% денисівського спадку.
Науковці відмовляються від метафори «еволюційного дерева», вважаючи, що розвиток людства більше нагадує річку з багатьма рукавами, які розходяться і знову зливаються, постійно обмінюючись генетичним матеріалом.
Інформація надана за матеріалами дослідження, опублікованого в журналі Nature.