16 липня 2026 року в український прокат вийшла «Одіссея» / The Odyssey Крістофера Нолана — масштабна екранізація гомерівського епосу, знята повністю на плівкові камери IMAX. Фільм відтворює циклопів, сирен, бурі та кораблетрощі з кінематографічним розмахом, характерним для режисера «Інтерстеллара» та «Оппенгеймера».
Нолан не перший, хто звернувся до історії царя Ітаки. Перша екранізація з’явилася ще 1911 року в епоху німого кіно, далі були «Улісс» 1954 року з Кірком Дугласом, телевізійні версії, анімації та авторське кіно. Проте прямі екранізації — лише невелика частина гомерівської спадщини. Насправді «Одіссею» переказують постійно, навіть коли в історії немає ані Ітаки, ані Посейдона, а автор не знає, хто такі лестригони.
У центрі оповіді лежить ностос — давньогрецьке поняття повернення додому, особливо воїна після походу. Але це не просто дорога назад. Після багатьох років війни та поневірянь герой має повернути не лише місце, а й самого себе. Ностос майже ніколи не завершується простим прибуттям: Одіссей мусить довести, що він справжній, і відновити порушений порядок.
Ностальгія, що походить від того самого кореня, поєднує ностос із болем і означає неможливість або неповноту повернення. Для сучасних українців ця тема особливо гостра: військові, переселенці, люди, чиї домівки зруйновані або окуповані, живуть у стані ностосу — між тимчасовим житлом і спогадами про дім. У певному сенсі сама країна бореться за право повернути себе і своє майбутнє.
Найпростіший вид ностосу — фізичне повернення додому. Але дім — це не просто точка на мапі, а впорядкований світ із власними правилами. Герой повертається зміненим, і дім теж не той, що колись. Цю ідею відображають дитячі та сімейні твори, як-от «Чарівник країни Оз», де дім — це місце, де людина належить, і «Кораліна у Світі Кошмарів», де інший світ — лише підробка справжнього дому.
У дорослому кіно ностос набуває екзистенційної глибини. У «Гравітації» повернення на Землю — це спосіб знайти волю до життя після втрати. Повернення не означає повернення в часі: дім і люди змінюються, і дорога додому ніколи не веде просто назад.
Повернення з війни — це окрема форма ностосу. Воїн повертається, але має навчитися жити в мирі. Греки знали, що перемога не гарантує щасливого повернення: Агамемнон гине одразу, Менелай блукає морями, Одіссей затримується в дорозі. У фільмах, як-от «Найкращі роки нашого життя» (1946), «Рембо: Перша кров» та «Брати», показано, що повернення фізично не означає повернення до колишнього життя — війна лишається всередині.
Найболючіший варіант ностосу — повернутися до рідного міста, де немає знайомих. Повернення Одіссея завершується не прибуттям, а визнанням Пенелопою. Аналогічно у фільмі братів Коенів «О, де ж ти, брате?» герой мусить повернути собі право бути чоловіком і батьком. Повернення — це не лише дорога, а й відновлення зв’язків із тими, хто чекає.
Про це йдеться в матеріалі mezha.media, який досліджує різні варіанти розповідей про повернення додому, зосереджуючись на кінематографі та культурних традиціях, що живлять цю тему вже кілька тисячоліть.