У липні 2026 року соціологічна компанія Active Group провела фокус-групи у Києві, Полтаві та Тернополі, щоб з’ясувати, як жителі підконтрольних територій України сприймають співгромадян, які залишилися жити в окупації. Дослідження організували на замовлення 0629 у межах Vidnova Lab 2026, результати презентували під назвою «Сприйняття, страхи та ставлення українців до громадян на ТОТ».

У кожному з трьох міст зібрали групу з восьми людей різного віку та професій. Їх запитували про емоції щодо тих, хто залишився на окупованих територіях, готовність жити й працювати поруч із ними після деокупації, а також про очікувані проблеми повернення.

Автори дослідження підкреслюють, що формат фокус-груп дозволяє глибше зрозуміти аргументи та мотиви, але не відображає думку всіх мешканців міст. Висновки стосуються саме учасників обговорень.

Що думають про людей в окупації

Головний висновок: більшість учасників не вважають людей, які залишилися в окупації, зрадниками лише через місце проживання. Вони визнають, що багато хто не виїхав через брак грошей, необхідність доглядати за родичами, страх перед невідомістю чи прив’язаність до житла. Такі люди називаються «заручниками ситуації» та «жертвами обставин».

Особливо співчутливо ставилися до таких людей у Полтаві, де наголошували: «людина є людина», і судити треба за вчинками, а не за місцем проживання. У Києві теж переважало розуміння, але більше уваги приділяли конкретним діям людини. У Тернополі поряд із співчуттям звучала настороженість щодо можливих проросійських поглядів. В усіх містах учасники відрізняли тих, хто залишився вимушено, від тих, хто свідомо підтримував окупацію.

Де межа між виживанням і співпрацею

Учасники намагалися розрізнити вимушені дії для виживання та свідому співпрацю з окупаційною владою:

  • Російські пенсії: більшість не засуджує літніх людей, які отримують виплати для виживання.
  • Комунальні працівники: до електриків, сантехніків, які підтримують життєдіяльність міста, ставилися з розумінням.
  • Учителі: оцінки різнилися. Якщо вчитель просто викладає предмет, це не вважають колаборацією. Але свідома участь у пропаганді засуджується, особливо в Тернополі.
  • Підприємці: найбільше негативу викликали ті, хто добровільно повернувся в окупацію для ведення бізнесу за російськими правилами.
«Деокупація земель не дорівнює автоматичній реінтеграції людей. Ми маємо готувати суспільство вже зараз, інакше отримаємо нові лінії фронту всередині країни», — йдеться у висновках дослідження.

Різниця між містами

У Полтаві акцентували на особистих якостях і готовності приймати людей без упереджень. У Києві більше уваги приділяли питанням державної служби та необхідності перевірок. У Тернополі турбувалися про безпеку, вплив російської пропаганди та важливість знання української мови й відданості державності.

Усі учасники погоджувалися, що залишитися в окупації — не те саме, що підтримувати окупантів. Проте повернення людей у суспільне та політичне життя, на думку багатьох, має супроводжуватися перевірками та обережністю.