Громади в Україні часто декларують наявність програм підтримки ветеранів, відповідальних працівників і переліків послуг, однак самі ветерани нерідко не знають, куди звертатися, не можуть отримати актуальну інформацію або змушені неодноразово відвідувати різні установи з одним і тим самим питанням. Як повідомляє ZN.UA, формальна наявність інструментів не гарантує їхньої дієвості для людей.

Повернення ветеранів відбувається не до абстрактної держави, а до конкретної громади — міста, селища чи села, де вирішуються питання документів, роботи, медичної чи психологічної допомоги, навчання, бізнесу, житла та соціальних зв’язків. Саме тому якість реінтеграції напряму залежить від здатності місцевих інституцій працювати з ветеранською спільнотою. Проте сьогодні немає системного інструменту, який би дозволяв оцінити, як цей процес виглядає на практиці: статистика, звіти та програми не завжди відображають реальний досвід ветерана.

Для вирішення цієї проблеми пропонується створити Індекс досвіду ветерана в громаді (Veteran Experience Index), який би поєднував відкриті адміністративні дані про сервіси та інфраструктуру з результатами незалежного опитування самих ветеранів. Це дозволить виявити розрив між тим, що існує «на папері», і тим, як система працює для людини. Індекс має охоплювати чотири напрями: інституційну спроможність громади, досвід отримання послуг, доступність і безбар’єрність, а також довіру та якість взаємодії.

Порівнювати громади планують за типом — міські, селищні, сільські, щоб оцінювання було об’єктивним і враховувало різницю в ресурсах та масштабах. Мета — не створити рейтинг заради змагання, а надати кожній громаді аналітичний профіль і дорожню карту для розвитку. Повторне вимірювання індексу дозволить оцінити, чи справді зміни вплинули на досвід ветеранів, а не лише збільшили кількість звітних заходів.

«Ветерансько-дружня громада — це не та, що назвала себе такою. Це громада, у якій ветеран або ветеранка може отримати зрозумілу інформацію, доступну та якісну послугу, коректне ставлення й реальну можливість впливати на рішення, що стосуються ветеранської політики», — наголошується в матеріалі.

Відзнака «Ветерансько-дружня громада» має підтверджуватися реальними даними та досвідом, а не бути формальним статусом. Українська ветеранська політика має орієнтуватися не лише на кількість програм і витрачених коштів, а й на зміни в житті людей: чи отримав ветеран допомогу, з якими бар’єрами зіткнувся, чи довіряє місцевим інституціям. Саме ці питання, на думку авторів концепції, мають стати основою для оцінки якості роботи системи.