Наприкінці червня Міжнародна морська організація (IMO) оголосила операцію з евакуації понад 11 тисяч моряків і суден із Ормузької протоки, яка фактично закрита Іраном після ударів США та Ізраїлю на початку лютого.

Операція, що проводилася за участі Ірану, Оману, інших прибережних держав регіону, США та морської індустрії, передбачала рух суден уздовж південного узбережжя протоки біля Оману, а не північного, що прилягає до Ірану. За словами Джона Каніаса, колишнього моряка і координатора з морських операцій Міжнародної федерації транспортних працівників, понад 100 із понад 600 суден змогли залишити зону.

Однак операція зупинилася через кілька днів після нападу на вантажне судно під прапором Сінгапуру Ever Lovely, що рухалося маршрутом біля Оману. Хоча відповідальність не була заявлена, Іранська революційна гвардія розкритикувала операцію за відсутність іранської участі і наголосила, що лише Іран має право визначати маршрути суден, повідомляє державний мовник IRIB. Каніас назвав цю ситуацію «майже як День бабака» — потенційна можливість відкрита, але не реалізована.

До війни близько п’ятої частини світового обсягу нафти та газу вільно проходило через Ормузьку протоку. Зараз Іран контролює протоку, загрожуючи свободі навігації і створюючи небезпечний прецедент для інших міжнародних водних шляхів. Конфлікт між США та Іраном здебільшого зосереджений на контролі над цією стратегічною протокою.

Грегорі Брю, старший аналітик Eurasia Group, зазначає, що Тегеран вважає себе у вигіднішому становищі і намагається встановити новий статус-кво, вимагаючи координації та дозволів на проходження суден. Водночас Тодд Гантлі, директор Програми національної безпеки в Університеті Джорджтауна, наголошує, що офіційне визнання контролю Ірану над протокою суперечить традиції свободи навігації, закріпленій у морському праві.

Він попереджає, що це може спровокувати інші країни претендувати на контроль над важливими водними шляхами, такими як Гібралтарська протока чи Малаккська протока, що загрожує обмеженнями і додатковими платежами за транзит. Аммі Даніель, керівник морської розвідки Windward, додає, що країни можуть використовувати такі водні шляхи як інструмент у територіальних суперечках або як зброю, наводячи приклади Росії та Китаю.

Нітя Лаб, експертка з міжнародної безпеки Chatham House, зазначає, що хоча багато проток мають механізми для уникнення конфліктів, Ормузька протока таких інструментів не має. Вона додає, що міжнародні норми і договори, як-от Конвенція ООН з морського права, не мають ваги для Ірану чи неурядових акторів, як хусити в Ємені, які раніше атакували комерційні судна в Червоному морі.

За словами Лаб, світ визнає, що міжнародний порядок і морське право не забезпечили належного рівня безпеки для важливих торговельних шляхів. Остання заява колишнього президента США Дональда Трампа про можливість США контролювати Ормузьку протоку і збирати мита лише посилила занепокоєння щодо незалежності міжнародних водних шляхів.