З 2014 року тисячі цивільних українців потрапили до в’язниць на окупованих територіях через свою проукраїнську позицію. Після звільнення ці люди часто залишаються без житла, належної медичної допомоги та підтримки з боку держави, повідомляє «Українська правда».

Колишні полонені змушені починати життя з нуля. Держава визнає їх громадянами, які опинилися у складних життєвих обставинах, але системної допомоги вони не отримують. Після обміну або самостійного повернення на волю їх направляють до шпиталів, де проводять лише базову діагностику, а не повноцінну реабілітацію. Особливо гостро стоїть питання стоматологічної допомоги: більшість полонених втрачають зуби через катування чи умови утримання, але безкоштовного протезування держава не забезпечує.

У матеріальному плані звільнені отримують мінімум — рюкзак із базовими речами та смартфон. Якщо людина повертається самостійно, без обміну, вона часто не має документів і змушена доводити факт перебування в полоні, щоб отримати офіційний статус і доступ до допомоги. За словами засновниці громадської організації «Civis Fortis» Людмили Янкіної, інституту супроводу для таких людей фактично не існує, а інформація про соціальних працівників для них недоступна.

«Звільнені не знають, що таке застосунок "Дія", ЦНАПи чи хто такий сімейний лікар. Їм невідомий маршрут їхнього подальшого руху і те, як влаштований світ навколо», — зазначає Янкіна.

Житлове питання залишається однією з найгостріших проблем. Більшість звільнених — це мешканці окупованих територій, які не мають куди повертатися. Державні виплати — 100 тисяч гривень одноразово та по 100 тисяч за кожен рік полону — не забезпечують довгострокового вирішення. Ідея житлових ваучерів для цивільних полонених поки не реалізована, а отримати житло можна лише на загальних підставах як внутрішньо переміщена особа. Декілька випадків, коли організації орендували житло для звільнених, ілюструють, що умови часто принизливі та непридатні для проживання.

Ще складнішою є ситуація для тих, хто звільнився не через обмін. За словами голови Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігоря Котелянця, комісія при Міністерстві відновлення відмовляє у визнанні статусу полоненого 81% заявників, вимагаючи документальні докази перебування в полоні, які отримати практично неможливо. Ключову роль у відмовах відіграє представник СБУ, який наполягає на підтвердженні співпраці з українськими спецслужбами. Законодавство, яке регулює захист цивільних полонених, не враховує масштабів масових затримань після 2022 року, що ускладнює отримання допомоги.

Членкиня комісії, правозахисниця Тетяна Катриченко, пояснює, що закон вимагає довести, що людину затримали саме за проукраїнську позицію, а не випадково. Якщо СБУ не має відповідних даних, комісія змушена відмовляти у статусі. Через велику кількість заяв і обмежені ресурси розгляд кожної справи детально неможливий.

Проблеми звільнених цивільних полонених залишаються без системного вирішення, а державна допомога часто недоступна або мінімальна, що змушує людей покладатися на благодійників і громадські організації.