Україна стоїть перед завданням справедливої трансформації вугільних регіонів, що передбачає не лише енергетичні чи кліматичні зміни, а й вирішення конкретних економічних, соціальних та екологічних питань. Як зазначає видання, ключовим чинником у цьому процесі є адаптація українського законодавства до норм ЄС у межах виконання Угоди про асоціацію та євроінтеграції.

За останні три десятиліття в Україні закрили десятки шахт, здебільшого без належної підтримки для працівників і громад. Такий підхід часто зводився до технічної ліквідації підприємства, без урахування ширших наслідків для місцевої економіки, зайнятості та інфраструктури. За оцінками, у вугільній галузі на підконтрольних територіях працює близько 21 тисячі осіб, а разом із суміжними сферами це стосується 38 громад у 10 областях, де мешкає близько 2,2 мільйона людей.

З 2021 року Україна офіційно взяла курс на відмову від вугілля, приєднавшись до Powering Past Coal Alliance, ухваливши державну програму трансформації до 2030 року та оновивши національний енергетичний і кліматичний план. Однак практична реалізація цієї політики потребує подальших рішень — зокрема, створення публічного графіка закриття шахт і вугільних електростанцій, а також незалежного контролю за процесом ліквідації, як це організовано у країнах ЄС.

Європейські підходи та фінансові гарантії

Законодавство ЄС вимагає інтегрованого планування закриття видобувних об'єктів, фінансових гарантій для рекультивації, незалежного контролю та залучення громадськості. Наприклад, Директива 2006/21/ЄС зобов'язує операторів шахт ще до початку ліквідації акумулювати кошти на рекультивацію та моніторинг. Це має запобігти ситуації, коли екологічні наслідки через роки доведеться оплачувати платникам податків.

"Шахта не повинна закриватися так, щоб через десять чи двадцять років її екологічні наслідки оплачували платники податків."

У державних шахтах України фінансування лягає переважно на бюджет, але для приватних компаній, таких як ДТЕК, питання фінансових гарантій також актуальне.

Досвід інших країн і можливості для України

Регламент ЄС про Фонд справедливої трансформації (Just Transition Fund, JTF) визначає, що фінансування надається лише за наявності територіального плану трансформації, розробленого у партнерстві держави, місцевої влади, бізнесу та громадянського суспільства. ЄС виділив на JTF 8,4 млрд євро на 2021–2027 роки, а додатково — ще 10,8 млрд євро з фонду NextGenerationEU. Країни-члени вже використовують ці ресурси для рекультивації, економічної диверсифікації та підтримки працівників. Наприклад, у Румунії 2,14 млрд євро спрямували на перепрофілювання територій і створення нових робочих місць, у Чехії — 784 млн євро на розвиток регіону після закриття шахт.

В інших країнах витрати на закриття шахт і підтримку працівників сягають мільярдів євро: Іспанія — 2,13 млрд, Німеччина — 4,35 млрд, Польща — понад 2,6 млрд євро. Україна вже має перші приклади такого підходу у Львівсько-Волинському вугільному басейні, де громади почали співпрацю з урядом і громадськими організаціями щодо майбутнього використання активів шахт.

Європейська інтеграція відкриває для України можливості не лише фінансування, а й впровадження стандартів, які дозволяють зробити трансформацію вугільних регіонів більш справедливою, прозорою та орієнтованою на довгостроковий розвиток.