Українські військові стикаються з дедалі більшими труднощами під час евакуації поранених із так званої кілзони через активне застосування російських дронів та мінування. За словами військовослужбовців, традиційна евакуація транспортом стає майже неможливою, і на перший план виходять наземні роботизовані комплекси (НРК), хоча й вони мають суттєві обмеження.

Як пояснює Ігор Луценко, середня швидкість НРК зазвичай не перевищує 7–10 км/год, що робить евакуацію тривалою і небезпечною. Окрім повільності, НРК дуже вразливі до ворожих FPV-дронів та мін: "А скільки разів те НРК не може навіть доїхати до пораненого – його по дорозі розбирають ворожі ФПВ! А скільки разів ту НРК по дорозі б’ють уже з пораненим, і доїжджають назад лише фрагменти тіла?", — зазначає військовий.

Варіанти евакуації та їхні недоліки

Наразі використовують два основних підходи: закриту та відкриту евакуацію. Закритий варіант, як-от "Мауль", забезпечує захист від уламків і може розвивати швидкість до 60 км/год, але у разі втрати зв’язку поранений не зможе самостійно вибратися. Відкритий варіант — наприклад, гусеничний "Терміт" — повільніший (до 15 км/год), але дозволяє пораненому швидко покинути платформу у разі небезпеки. За словами Андрія Кушнєрова, т.в.о. командира взводу управління НРК 108-го окремого штурмового батальйону, обидва підходи мають свої плюси й мінуси, а розробка нових моделей триває повільно через складність виробництва та потребу у тісній комунікації з підрозділами.

"Дійти до серійного виробництва взагалі проблемно. Переважна більшість українських виробників НРК – це рівень гаража. А компанії, здатні до масштабування рішень, уже починають думати над іншими модифікаціями", — підкреслює Кушнєров.

Реакція військово-політичного керівництва

У військово-політичному керівництві визнають проблему та регулярно обговорюють її на рівні Міноборони і Головнокомандувача. За інформацією LB.ua, ставка робиться саме на розвиток наземних роботизованих комплексів, хоча їх потрібно доопрацьовувати. Водночас ефективних засобів протидії ворожим дронам поки що немає: сіткомети та інші експериментальні рішення дають посередній результат, а автоматичні турелі стикаються з технічними труднощами на всіх етапах роботи.

Чи може бронетехніка вирішити проблему

Ігор Луценко вважає, що українське військо має рухатися у напрямку використання броньованої техніки — ідеальним варіантом була б машина типу MRAP із дистанційним керуванням та потужними засобами РЕБ і захисту від FPV-дронів. За його підрахунками, інвестиції в таку техніку можуть зменшити втрати особового складу, а їхня вартість часто менша за потенційні збитки від загибелі військових. Водночас, за словами Луценка, українські підрозділи відчувають нестачу навіть переобладнаних автомобілів із захистом від уламків.

У Міністерстві оборони повідомили, що бронемашини включені до переліку закупівель, але деталі не розголошуються з міркувань безпеки. Частина підрозділів отримує техніку завдяки прямим контактам з іноземними партнерами, проте загалом процес забезпечення бронетехнікою залишається складним і нерівномірним.

Командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький наголошує: роль бронетехніки залишається ключовою, адже піхота без захисту має значно більше шансів зазнати втрат. Проблема полягає у нестачі сучасної, нерадянської бронетехніки, яка відповідає реаліям нинішньої війни.