Зростає кількість опосередкованих даних, що свідчать про можливість наземної операції США в Перській затоці. Однак частина цих даних має сумнівне походження, зокрема російські джерела, де фактаж переплітається з конспірологією та ідеологією. Незважаючи на це, варто розглянути ймовірність такого розвитку подій.
Ситуація наразі перебуває на межі, і шальки терезів можуть схилитися як у бік деескалації, так і подальшої ескалації. За словами джерел, остаточного рішення щодо операції немає, а навіть якщо воно буде, його можуть змінити в останній момент. Тому варто розглянути три можливі сценарії.
Перший сценарій – обмежена десантна операція на островах Харк або Кешм. Ймовірність такого варіанту помірна, але зростає. Цей сценарій активно обговорюють і публічно підтримують, зокрема генерал Маккензі відкрито закликав до нього. Логіка полягає у захопленні острова як козиря для переговорів без наміру утримувати материкову територію – це символічна перемога в межах ескалації.
Другий сценарій – повномасштабне наземне вторгнення на материк. Ймовірність такого розвитку подій низька через величезні витрати: мобілізація до 100 тисяч військових і потенційні 20 тисяч американських втрат. За даними Лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), іранські сили налічують 570 тисяч діючих та 350 тисяч резервістів, що робить конфлікт складнішим за Ірак 2003 року. Аналітичні центри Atlantic Council та Al Habtoor вважають, що «чистого виходу» з окупації не існує, а її наслідки вже відомі на прикладі Іраку та Афганістану. На платформі Polymarket середина червня оцінювала ймовірність вторгнення до 2027 року як малоймовірну, хоча ця оцінка може бути застарілою через липневу ескалацію.
Третій сценарій – продовження повітряно-морського тиску без залучення наземних сил. Це залишається найбільш вірогідним базовим варіантом на найближчі тижні. Така тактика, схожа на логіку Трампа, полягає у керованій ескалації, щоб уникнути затяжної окупації, яка є політично токсичною перед виборами, адже 60% виборців виступають проти іранської авантюри. Однак іранці це також усвідомлюють.
Символічна десантна операція на острові розглядається як інструмент тиску в межах контрольованої ескалації, тоді як повномасштабне вторгнення – це якісний стрибок, до якого американський істеблішмент не готовий. Аналітики Фонду захисту демократій (FDD) називають таку операцію «пасткою власного виготовлення». Існує велика асиметрія між захопленням і утриманням: якщо захоплення острова триває кілька годин, то утримання в зоні ураження балістичних ракет, дронів і переносних ЗРК є значно складнішим. Морське постачання контингенту також ризиковане через проходження кораблів через Ормузьку протоку.
Військові на острові опиняються у вкрай небезпечній ситуації. Іран отримає стимул для подальших дій, адже втрата вже здобутого болючіша за втрату можливого. Перші жертви американських військових стануть потужним пропагандистським інструментом для іранського режиму. Таким чином, навіть тактичний успіх може обернутися стратегічною поразкою в інформаційному полі.
Ця операція має високий ризик і сумнівний стратегічний виграш, вона є класичною пасткою ескалації, де вихід дорожчий за вхід. Застосовуючи ескалаційну рамку німецького конфліктолога Ґлазла, тактична дія ризикує підняти конфлікт на вищий рівень: реальні втрати американців створять внутрішньополітичний тиск, що вимагатиме або подальшої ескалації, або принизливого відступу. Обидва варіанти гірші за статус-кво, який був до операції.