Навіть після нічних обстрілів 74-річна Ольга щоранку виходить годувати котів, які залишилися на вулицях Одеси. За словами жінки, місто стало її життям, а турбота про близько 50 тварин у її районі — щоденним обов’язком, незважаючи на постійні атаки.
Ольга втратила чоловіка й сина, але самотньою себе не відчуває. Вона зізнається, що давно перестала панікувати через повітряні тривоги і не планує евакуюватися: «Люди їдуть самі, а я навіть не думала про це». Як повідомляє The Independent, Ольга — одна з багатьох літніх мешканок Одеси, які залишилися доглядати за покинутими домашніми тваринами та безпритульними котами й собаками. За оцінками Naturewatch Foundation, ще до війни в Україні налічувалося до 200 тисяч бездомних собак і ще більше котів, а з початком повномасштабного вторгнення кількість покинутих тварин значно зросла.
Щодня з дев’ятої ранку Ольга обходить двори, парковки, схили до моря, підгодовуючи котів. Особливо вона прив’язалася до кішки Лори, яку називає Чорнушкою: тварина пережила кілька операцій і стала для жінки «як хвора дитина — найцінніша». Ольга пояснює, що саме любов до тварин не дозволяє їй залишити місто, адже найбільше вона боїться не за себе, а за підопічних: «Вони просто не виживуть без нас, людей».
На іншому кінці міста 73-річна Наталія опікується 13 домашніми улюбленцями та 27 безпритульними тваринами. Вона розповідає, що війна негативно впливає і на її здоров’я, і на стан тварин: «Вони стають нервовими, я маю постійно стежити за їхнім самопочуттям». Через перебої з електрикою, водою та опаленням Наталії доводиться носити воду на восьмий поверх, розморожувати миски та гріти воду для тварин. Корм вона купує за власну пенсію, а допомогу отримує від благодійного фонду United for Animals Foundation.
Мартіна Мацєєвська, старша менеджерка з польових операцій Greater Good Charities, яка співпрацює з United for Animals, зазначає, що доставити корм літнім людям складно — вони часто не можуть донести важкі пакунки з пунктів видачі. Ще важче допомагати тим, хто залишився ближче до лінії фронту. За її словами, багато літніх опікунів живуть на пенсію у 2 500–4 500 гривень на місяць, і без зовнішньої підтримки не змогли б годувати тварин.
Наталія розповідає, що її день починається о шостій ранку і триває до першої ночі: вона прибирає, годує тварин і перевіряє, чи всі живі після нічних обстрілів. «Під час вибухів я дуже хвилююся за життя і своїх, і вуличних тварин — особливо за тих, хто може потрапити під уламки чи вибухову хвилю», — каже вона. За її спостереженнями, з початком війни тварини стали більш вимогливими до їжі та наляканими: «Якщо починається обстріл, вони розбігаються, і потім важко зібрати їх для годування. Мої тварини — це моє життя, ми — одне ціле».
Дослідники в Україні також зафіксували зміни у поведінці тварин під час війни: вони стали менш активними вночі та під час бойових дій. Ольга додає, що на поведінку впливають і люди: «Найбільше болить, що деякі люди проти годування тварин, особливо біля машин. Для них авто важливіше за тварину. Через це бувають сварки, стрес, підвищується тиск. Вони найбільше страждають від жорстокості людей».
«Надія — це все, що залишилося. Бо кінця не видно, і прогнози тут не дуже втішні»,
— каже Ольга. Наталія додає: «Я щиро сподіваюся, що все скоро закінчиться. Що чоловіки повернуться до родин, діти й жінки перестануть плакати, а матері не ридатимуть на похоронах синів».