В Україні лише 7% дітей з опіками отримують реабілітаційну допомогу, хоча її мають надавати вже в перші дні після стабілізації стану. Серед госпіталізованих частка дещо вища – 11%, проте своєчасно реабілітацію розпочинають вкрай рідко.
Дослідження провели благодійний фонд "Пацієнти України", громадська організація "Фонд досліджень у сфері наук про здоров'я", Норвезький інститут громадського здоров'я (NIPH) та реабілітаційна лікарня Sunnaas за підтримки Норвезького агентства з розвитку співробітництва (Norad). Вони проаналізували дані електронної системи охорони здоров'я про 5660 дітей віком до 18 років, які протягом року лікувалися через різні види опіків. З них 2438 дітей госпіталізували, і саме ця група стала основним предметом аналізу.
Результати показали, що будь-яку реабілітаційну допомогу отримала лише 431 дитина, або 7,6% усіх пацієнтів. Серед госпіталізованих цей показник становив 10,99% – 268 дітей. Лише 4,79% пацієнтів з опіками отримали хоча б одне реабілітаційне втручання зі стандартного переліку вже під час першого епізоду лікування. Серед госпіталізованих цей показник був трохи вищим – 7,14%.
Ранню реабілітацію, яка за стандартами Міністерства охорони здоров'я має розпочинатися протягом перших 72 годин після стабілізації стану, отримали лише 5,9% усіх дітей з опіками та 8,61% госпіталізованих. Найпоширенішими післягострими реабілітаційними послугами для госпіталізованих дітей були консультації лікаря фізичної та реабілітаційної медицини (13,99%), фізичного терапевта (13,29%) та ерготерапевта (9,79%). Рідше призначали лікувальну фізкультуру для всього тіла (8,39%) або вправи для м’язів спини та шиї (4,9%).
Завідувачка опікового відділення Київської міської дитячої клінічної лікарні №1 Леся Стрілка наголосила, що найкращі результати у пацієнтів з’являються, коли лікарі зосереджуються не лише на загоєнні ран, а й на майбутньому житті дитини. "Йдеться про збереження функцій, можливість соціалізації, участь у грі, повноцінний розвиток, набуття самостійності та повернення до звичного життя. І важливою частиною цього є реабілітація дитини, яка починається з моменту потрапляння її в лікарню", – додала вона.
Окремо дослідники проаналізували, чи отримували діти реабілітаційну допомогу після виписки зі стаціонару. Із 70 дітей, які пройшли стаціонарну реабілітацію за пакетами НСЗУ, лише четверо продовжили лікування в амбулаторному форматі – 5,71%. "Це означає, що переважна більшість дітей, які почали реабілітацію в лікарні, не мають зафіксованого продовження допомоги після виписки", – зазначають автори дослідження.
Водночас автори наголошують, що отримані результати не обов’язково означають повну відсутність реабілітації. Адміністративні дані НСЗУ не дозволяють точно визначити причини низьких показників. Вони можуть свідчити як про реальну відсутність реабілітації, так і про її запізніле призначення, недостатнє документування або надання допомоги поза офіційною звітністю. Зокрема, реабілітацію в гострому періоді часто не документують, оскільки такі послуги не оплачуються окремо.
Дані також не відображають участь родин у відновленні дітей, взаємодію мультидисциплінарних команд, а також те, як самі пацієнти оцінюють свій функціональний стан, повернення до навчання та повсякденного життя. Дослідники планують продовжити роботу, щоб з’ясувати, що перешкоджає ранньому початку реабілітації, чому діти не переходять із стаціонарної до амбулаторної допомоги, як організована робота мультидисциплінарних команд і які проблеми існують із документуванням наданих послуг.