Головною загрозою для життя на Землі вважають поступове зростання світності Сонця, яке збільшується приблизно на 1% кожні 110 мільйонів років. Наразі Сонце випромінює на третину більше енергії, ніж під час формування Сонячної системи.
Щоб компенсувати надлишок тепла, на планеті активується природний термостат: підвищення температури прискорює хімічне вивітрювання силікатних порід. Під час дощів вуглекислий газ вимивається з атмосфери і зв’язується у карбонатних відкладеннях, що знижує рівень парникових газів і тимчасово стримує глобальне потепління.
Однак зменшення концентрації CO2 негативно впливає на більшість сучасних рослин. Близько 95% земної флори використовують C3-фотосинтез, який потребує щонайменше 150 часток вуглекислого газу на мільйон. Раніше комп’ютерні моделі, що базувалися лише на цьому показнику, передбачали зникнення рослинності вже через 100 мільйонів років.
Нове дослідження, яке використовує 29 складних тривимірних кліматичних моделей, врахувало різні типи фотосинтезу. Зокрема, C4-фотосинтез (кукурудза, просо, деякі трави) потребує лише 15 часток CO2 на мільйон, а CAM-фотосинтез (кактуси, сукуленти, орхідеї) здатен функціонувати при критично низьких концентраціях — всього 1 частка на мільйон.
Завдяки цьому нове моделювання показало, що навіть при інтенсивному вивітрюванні порід і стрімкому падінні рівня CO2, сукуленти та кактуси зможуть підтримувати життя на Землі протягом наступних 1,84 мільярда років. Якщо ж вивітрювання буде слабшим, температурний поріг, непридатний для будь-якої флори, настане приблизно через 1,87 мільярда років.
Цей термін збігається з моментом, коли через надмірну сонячну активність Земля почне безповоротно втрачати океани, які випаровуватимуться у відкритий космос. Автори дослідження припускають, що реальний строк може бути ще довшим, оскільки еволюція може створити нові, невідомі нині ультрастійкі форми життя.