На пагорбі на північному заході Мурсії археологи виявили ранньохристиянську церкву, яка не лише пережила мусульманське завоювання 713 року, а й залишалася у використанні майже два століття після нього.

Розкопки на Керро-де-ла-Вірген-де-Каласпарра, проведені з 2021 року, відкрили храм, заснований у першій половині V століття, що зберігав свій релігійний характер щонайменше до IX століття. Це свідчить про безперервність християнського культу на Іберійському півострові в перші роки мусульманського панування, як зазначають дослідники Давид Мартінес і Рубен Фернандес у науковому журналі «Salduie».

Церква має однопрогінну структуру з тричастинним вівтарем, що нагадує архітектуру вестготських храмів, зокрема Санта-Крістіна-де-Лена в Астурії. За словами авторів дослідження, сакристії та апсиди мають паралелі з парафіяльними та єпископськими церквами Сирії, що свідчить про спільні архітектурні моделі Середземномор’я пізньої античності.

Радіовуглецеве датування відносить будівництво до 410–440 років нашої ери, що підтверджується керамічним та стратиграфічним аналізом. Раніші розкопки вже виявили унікальну бронзову християнську лампу у формі голуба Євхаристії, рідкісний артефакт у європейському контексті.

Найважливішим відкриттям є те, що церква не була перетворена на мечеть і не втратила релігійного значення після мусульманського завоювання. За словами дослідників, наявність посуду та сховищ не свідчить про десакралізацію чи використання храму як житла, а навпаки, вказує на продовження спільнотних практик, що включали богослужіння та управління ресурсами.

Цей феномен пов’язаний із кураю Тудмір — адміністративною одиницею, що виникла після угоди 713 року між мусульманською владою та вестготським аристократом Теодеміром. За цим договором християнські громади зберігали частину політичних, релігійних і економічних структур, сплачуючи податки мусульманській державі.

Серед знайдених предметів є ваги, гирі та інші об’єкти, пов’язані з податковим контролем, зокрема гиря з арабським написом «справедливість належить Богові». Це свідчить, що Керро-де-ла-Вірген був не лише релігійним центром, а й важливим пунктом територіальної та економічної організації, де християнська громада брала участь у фіскальних механізмах нової влади.

«Пагорб був християнською спільнотою, що підпадала під податки ісламської держави і була змушена інтегруватися у регіональні фіскальні та торговельні ланцюги», — підкреслюють Мартінес і Фернандес.

Дослідники вважають, що ісламізація півострова відбувалася не через негайну заміну населення чи інституцій, а через десятиліття адаптації, співіснування і поступових змін. Християнське населення опинилося між двома процесами: зростаючою здатністю андалуської держави контролювати територію і збирати податки, а також ісламізацією як шляхом соціальної та правової інтеграції.

«Церковна ієрархія не змогла утримати вигідні угоди, укладені під час завоювання, а зростаюча централізація, фіскальна ефективність і привабливість Кордови послабили економічну базу церков, монастирів і християнської еліти», — констатують автори.

Руїни Керро-де-ла-Вірген сьогодні відкривають новий погляд на перехідний період між вестготським світом і аль-Андалусом, показуючи, що він був більш поступовим, переговорним і складним, ніж вважалося раніше.