Колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко припустив, що президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв під час зустрічі з Володимиром Путіним міг передати сигнал про необхідність завершення війни в Україні не від себе особисто, а від іншої держави, до якої в Москві змушені дослухатися.
За словами Огризка, більша частина виступу Токаєва була типовою для російської риторики: він говорив про дружбу та співпрацю між країнами, згадував "великий російський народ" і "велику Росію". Лише наприкінці промови президент Казахстану заявив, що війна нікому не потрібна і згадав переговори у Стамбулі, де, за його словами, сторони мали певний прогрес. Після цього Путін пообіцяв поділитися своєю позицією щодо завершення так званої "спеціальної військової операції", але публічно на заклик не відповів. Натомість Дмитро Пєсков заявив, що Росія не припинить бойові дії, оскільки ще не досягла своїх цілей.
Огризко наголосив, що сигнал Токаєва не був від Заходу, а прийшов зі Сходу. Він припустив, що Казахстанський президент міг виступати посередником для Китаю, з яким має тісні особисті та міждержавні зв’язки. За словами дипломата, Китай міг обрати Токаєва як зручного посередника, щоб не звертатися до Путіна напряму. Такий формат відповідає стриманому стилю китайської дипломатії, коли лідер дружньої держави озвучує чутливе послання, а Пекін формально залишається осторонь.
"Це делікатна форма подачі інформації у китайському стилі. Один васал передає послання від сюзерена іншому васалу", — пояснив Огризко. Водночас реакція Кремля свідчить, що Путін поки не готовий змінювати свої плани і залишається замкненим у власному уявленні про війну.
Колишній міністр підкреслив, що Путін не бачить, куди веде Росію, і не має відповіді на питання про наслідки війни. "Він перебуває у власній шкаралупі, у власній бульбашці, де все, що йому здається правильним, і є правильним. Те, що відбувається у реальному світі, його мало хвилює. Він хоче свій світ натягнути на реальний. У психології це називається шизофренією", — зазначив Огризко.
Через це російський диктатор ігнорує попередження не лише Заходу, а й тих країн, від підтримки яких Росія дедалі більше залежить.