Журналістка The Kyiv Independent Таня Миронишена розповіла про свій акторський дебют у фільмі «Я рідко прокидаюся мріючи», який нещодавно отримав премію «Довкілля — це якість життя» на міжнародному кінофестивалі в Локарно. У стрічці, що розповідає про молоду квір-пару з України, чиї стосунки проходять випробування війною та гендерним переходом одного з партнерів, Миронишена виконала одну з головних ролей разом із експертом з нейроінклюзії Маркусом Брайтом. За словами журналістки, фільм заснований на реальних подіях із життя друзів сценаристки Анни Мєлікової.
У коментарі для «Детектор медіа» Таня Миронишена поділилася, що потрапила на кастинг завдяки випадковому фото з події Ukraïner, після чого отримала запрошення пройти проби. Вона зазначила, що процес відбору тривав близько пів року та супроводжувався репетиціями, під час яких режисерка Ізабель Штевер наполягала не брати жодних акторських курсів, а працювати лише з нею. Миронишена підкреслила, що підхід режисерки був спрямований на природність: «Ізабель не казала: “Покажи, як ти плачеш” або “Поцілуйтеся”. Вона давала дуже конкретні історії, які ми мали прожити».
Особливістю роботи над фільмом стало те, що актори майже не спілкувалися поза репетиціями, аби зберегти автентичність емоцій. Миронишена розповіла, що з часом у них із Маркусом Брайтом з’явилися справжні спогади про спільне життя їхніх персонажів, що допомогло краще передати складність стосунків на екрані. Вона додала, що її журналістський досвід допоміг не лише під час зйомок, а й у спілкуванні з пресою та на фестивалях: «Моя місія — це говорити світу про Україну. І фільм — це один зі способів це робити».
«Ми маємо просто шукати якомога більше кутів, тому що ми живемо у суперскладній реальності, і війна є її невіддільною частиною, але водночас є бекграундом, усередині якого в кожного відбувається його особиста історія», — наголосила Таня Миронишена.
Журналістка також відзначила важливість висвітлення різних людських історій на тлі війни, зокрема й квір-досвіду, адже це дозволяє показати Україну світові з різних сторін та розкрити її цінності. Вона підкреслила, що художнє кіно здатне донести складність української реальності не менше, ніж журналістські матеріали.