На п’ятому році повномасштабної війни в Україні експерти відзначають зростання соціальної вразливості та посилення крихкості суспільної стійкості, що охоплює як прифронтові, так і тилові регіони. Про це свідчать результати дослідження Національної платформи стійкості та згуртованості, проведеного у 2025–2026 роках в одинадцяти областях країни.
Мобілізаційна згуртованість, характерна для перших днів вторгнення, поступово змінюється на повсякденну стійкість, але водночас у суспільстві накопичується втома, а кількість людей у складних життєвих обставинах зростає. Найбільше навантаження відчувають прифронтові області, де поєднання ризиків — розширення зони бойових дій, руйнування інфраструктури, економічне виснаження та соціальна напруга — призводить до швидкого перетворення бідності й безробіття на безпекові загрози.
За даними дослідження, суспільна вразливість стала спільною проблемою для всіх аналізованих регіонів, незалежно від їхньої близькості до фронту. У деяких областях (Одеська, Миколаївська, Запорізька, Харківська) її рівень оцінюють як високий, а в інших (Херсонська, Закарпатська, Львівська, Вінницька, Чернівецька) — як критичний. Особливо показова ситуація на Херсонщині, де, за словами місцевих експертів, майже все населення перебуває у складних життєвих обставинах, а середній вік перевищує 60 років.
Війна, вимушена евакуація, переміщення бізнесу, мобілізація працездатного населення, руйнування житла та підприємств, інфляція і зростання тарифів — усе це призводить до виснаження ресурсів домогосподарств і соціальних інститутів. У Запоріжжі, наприклад, лише у листопаді 2025 року було евакуйовано 720 осіб із прифронтових громад, що додатково навантажило соціальні служби. В Одеській області до вразливих груп належать внутрішньо переміщені особи, родини військових, люди з інвалідністю, а подальше зростання цін лише розширює це коло. У Харківській і Миколаївській областях фіксують не лише фінансове, а й психологічне виснаження населення.
«Гроші, здоров’я, нерви просто закінчуються», — так описують ситуацію самі люди, наголошуючи на небезпеці перетворення разової кризи на хронічну вразливість і залежність від гуманітарної допомоги.
Ще одним ризиком експерти називають зростання недовіри до системи розподілу допомоги, особливо коли критерії її надання залишаються непрозорими. В таких умовах навіть обґрунтована підтримка може сприйматися як несправедлива, що підсилює соціальну напругу.
Для протидії цим тенденціям дослідники рекомендують переглянути антикризові моделі реагування, зосередитися на випереджувальних діях, адресній підтримці домогосподарств, ідентифікації каскадних ризиків та відкритій комунікації між владою і громадами. Особливу увагу слід приділяти профілактиці психологічного виснаження та інвестувати у зміцнення довіри до інституцій.
Дослідження проводилося у грудні 2025 — березні 2026 року в п’яти прифронтових (Херсонська, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Харківська) та шести тилових (Закарпатська, Львівська, Чернівецька, Вінницька, Чернігівська, Дніпропетровська) областях. Місцеві експерти оцінювали 64 ризики у п’яти вимірах: соціальна згуртованість, безпека, інфраструктура, управління та залученість, інформаційна стійкість.