У водосховищах Дніпра зростає чисельність інвазійних видів риб, зокрема сонячного окуня та риби-голки. Про причини поширення цих чужинців і наслідки для місцевої фауни розповів кандидат біологічних наук, іхтіолог, проректор з наукової роботи Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара, професор Олег Маренков.
За його словами, у дніпровських водосховищах вже зафіксовано 21 інвазійний вид риб. Основною причиною зміни фауни стала трансформація річкової екосистеми через будівництво каскаду гідроелектростанцій, що перетворило Дніпро на ланцюг слабко проточних водосховищ. Через це зникли або скоротилися типові для річки біотопи, натомість з’явилися великі площі мілководних заток із заростями водної рослинності, сприятливі для чужорідних видів.
Іншим фактором поширення інвазійних риб стало цілеспрямоване зариблення у XX столітті. Зокрема, разом із посадковим матеріалом у водойми потрапив чебачок амурський, який успішно розмножується у прибережних зонах. Внаслідок цього сріблястий карась витіснив українського золотого, ставши лідером у вилові в каскаді дніпровських водосховищ.
Понто-каспійські види, як-от бички, тюлька і риба-голка, самостійно проникли з моря в пониззя Дніпра і далі по каскаду, що стало можливим після зникнення дніпровських порогів, які раніше перешкоджали їх міграції.
Сонячний окунь, за словами Олега Маренкова, був спочатку випущений у затоплений кар’єр поблизу села Пашена Балка (Дніпропетровська область) і згодом поширився у річки та водойми. Цей вид, родом з Північної Америки, добре адаптувався до українського клімату і розмножується у мілководних зонах, де формує гнізда та охороняє ікру.
Викорінити інвазійні види, які сформували чисельні популяції, практично неможливо, тому необхідно управляти їхньою чисельністю. Важливо вчасно виявляти нові види, забороняти штучне перенесення та випуск риб у водойми, а також відновлювати природні біотопи, сприятливі для місцевих видів. Наприклад, весняна заборона на вилов щуки, запроваджена Держрибагентством, допомагає зберегти нерест, але падіння рівня води може загрожувати ікрі. Створення штучних нерестовищ могло б збільшити чисельність щуки, яка є хижаком і контролює популяції чужинців.
Швидкість поширення сонячного окуня становить понад 30 км на рік, риби-голки — близько 52 км. Це пов’язано з їхньою біологією: вони починають нереститися вже на другий-третій рік життя, можуть розмножуватися кількома порціями протягом сезону, а також толерантні до коливань температури, кисню та мінералізації води. Сонячний окунь охороняє нерестову територію і розносить потомство течією, а риба-голка пристосувалася до прісноводних водосховищ і розмножується у заростях водоростей.
Захист сонячного окуня — колючі спинні шипи — зменшують кількість природних хижаків, але його споживають річковий окунь, судак, сом та чаплі. Водночас птахи, поїдаючи окуня, іноді гинуть через застрягання шипів у горлі.
Сонячний окунь є всеїдним і поїдає ікру, личинки та мальків інших видів, а також кормову базу аборигенних риб. Зростання його чисельності у мілководних заростях створює конкуренцію за їжу з молоддю місцевих видів. Риба-голка споживає зоопланктон і дрібних ракоподібних, і при надмірній чисельності може впливати на прибережні екосистеми.
Професор Маренков наголосив, що для збереження біорізноманіття Дніпра потрібно не лише контролювати чужорідні види, а й підвищувати толерантність до водойм, уникати необдуманого вселення риб з акваріумів і переселення між водоймами, а також супроводжувати такі процеси науковими дослідженнями.