Більше ніж 20 тисяч українських дітей були депортовані або примусово переміщені до Росії з початку війни, що триває вже понад дванадцять років, з них чотири з половиною — у фазі повномасштабного вторгнення. Як повідомляє авторка дослідження Світлана Шевцова, точна кількість постраждалих залишається невідомою і може бути значно більшою.
Історичний контекст
Хоча масштаби злочинів Росії проти українських дітей безпрецедентні, сама практика викрадення та насильницького стирання ідентичності не є новою. У статті наводяться історичні паралелі з діями нацистської Німеччини, СРСР та аргентинської військової диктатури, де дітей також розлучали з родинами, змінювали їм імена, документи та ідентичність, намагаючись визначити їхню подальшу належність до певної спільноти.
Початок депортацій
Перші випадки викрадення та незаконної депортації українських дітей Росією почалися одразу після анексії Криму у 2014 році. Окупаційна влада заблокувала вивезення дітей на підконтрольну Україні територію та примусово надала їм російське громадянство. В межах проєкту «Поїзд надії» російські громадяни організовано приїжджали до Криму, щоб усиновити українських дітей-сиріт і вивезти їх до різних регіонів РФ. За даними правозахисників, у Криму на той час перебувало близько 5 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, частину з яких згодом незаконно вивезли до Росії. Україна відреагувала нотою протесту, наголошуючи на порушенні міжнародного права.
Масштабування після 2022 року
Після початку повномасштабного вторгнення Росія перетворила депортацію дітей на системну політику. Дітей вивозили не лише до різних регіонів РФ, а й до анексованого Криму та навіть до Північної Кореї, де вони перебували у таборах. Перед вивезенням батьків часто змушували погоджуватися на «оздоровчі поїздки», які затягувалися на невизначений термін. Окуповані території стали пунктами інтеграції дітей у російський інформаційний та мілітарний простір.
Особливі категорії та фільтрація
Особливо вразливими стали вихованці інтернатів та діти з інвалідністю. Їх розміщували у сім’ях і закладах щонайменше 57 регіонів РФ, надавали російське громадянство, а дані вносили до баз усиновлення. Відомий випадок — вивезення 84 вихованців Олешківського інтернату у 2022 році, з яких за два з половиною роки вдалося повернути лише 11. Діти також проходили «фільтрацію» разом із батьками, після чого могли бути розлучені та депортовані.
"Зібрані докази свідчать, що викрадення українських дітей країною-агресором не було сукупністю випадковостей – це була політика, розроблена та реалізована на найвищому рівні керівництва Росії."
Цю позицію озвучила Комісія ООН з розслідування щодо України у березні 2026 року.
Юридичний аспект
У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Володимира Путіна та уповноваженої при президентові РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової за підозрою у воєнному злочині незаконної депортації та переміщення українських дітей. Комісія ООН кваліфікує ці дії як злочини проти людяності. Юридично важливо розрізняти «примусове переміщення» (в межах окупованих територій) та «депортацію» (за межі України), оскільки обидва діяння є грубими порушеннями міжнародного гуманітарного права.