Чоловік, якому майже 30 років, розповів, що його перші серйозні стосунки тривали вісім місяців і нещодавно завершилися. Вона була його першою дівчиною та першим поцілунком, а розрив відбувся минулого місяця у ввічливій і поважній формі. Попри це, він відчуває зниження впевненості у собі, хоча оточення очікувало протилежного.
Автор звернувся до експертки Елеонор, яка пояснила, що розрив не є показником особистої цінності. Вона наголосила, що біль від відмови треба відокремлювати від болю відчуття «недостатності», адже це різні речі, хоч і схожі за відчуттями. Люди розривають стосунки через невідповідність, а не через об’єктивну оцінку вартості партнера.
Елеонор порівняла ситуацію з тим, як сусід може не любити вівсянку, але це не означає, що вона погана. Вона також зазначила, що неможливо передбачити, коли з’явиться нова «пара», і не можна вимагати гарантій. Важливо мати надію, а не очікування, адже саме надія мотивує пробувати знову, навіть коли результат невідомий.
Фахівчиня звернула увагу на необхідність розділяти самооцінку і оцінку з боку інших. Відчуття, що «більшість людей» менш терпимі до недоліків, може бути частково внутрішнім процесом. Вона закликала не плутати пошук відповідності у стосунках із визнанням власної цінності, адже це різні речі, які не замінюють одна одну.