Вчені з’ясували, як миші виживають на екстремальних висотах сплячих льодових вулканів в Андах, де температура надзвичайно низька, а рослинність майже відсутня. Ці гризуни мешкають на висоті понад 6700 метрів, що значно перевищує раніше відомий максимум для ссавців.
У 2020 році група вчених під керівництвом професора біологічних наук Джея Шторца з Університету Небраски-Лінкольна виявила андських вухатих мишей (Phyllotis vaccarum) на вершині Льюльяйльяко — найвищого у світі сплячого вулкана на кордоні Аргентини та Чилі. Ця висота у 6739 метрів перевищує межу, яку раніше вважали максимальною для ссавців — 5500 метрів.
Вчені дослідили механізми адаптації цих мишей до суворих умов. Виявилося, що вони мають низку фізіологічних змін, які допомагають підтримувати температуру тіла і ефективно засвоювати кисень у розрідженому повітрі. Окрім цього, високогірні миші здатні перетравлювати отруйні рослини, що ростуть на вулканах, завдяки змінам у генах, які відповідають за детоксикацію їжі.
«Для альпініста, що стоїть на вершині цих піків, сама думка про те, що в цих безплідних, забутих богом місцях можуть жити тварини, просто вражає уяву», — зазначив Джей Шторц. Він також підкреслив, що цей вид має дуже широкий діапазон висот проживання — від рівня моря до найвищих піків Анд.
Дослідження тривало з 2020 по 2023 рік, під час якого вчені відловлювали мишей на різних висотах і вивчали їхню активність та генетичні особливості. Виявилося, що високогірні миші активніші вдень, ймовірно через відсутність хижаків і тепліші температури в цей час. Незважаючи на локальні адаптації, генетичний аналіз показав, що всі популяції виду залишаються схожими, що запобігає ізоляції високогірних особин.
Ці відкриття розширюють розуміння меж виживання ссавців у екстремальних умовах і демонструють унікальні стратегії адаптації до життя на «забутих богом» замерзлих вулканах.