Справжній мир для України настане не тоді, коли Москва оголосить про припинення обстрілів, а коли Росія втратить можливість впливати на майбутнє України через силу. Про це йдеться в аналітичній статті, опублікованій на сайті Obozrevatel.

Автор підкреслює, що геополітичне майбутнє України має визначатися принципами міжнародного права та її власною суб’єктністю, а не здатністю Росії вести війну на виснаження. Це питання не лише для України, а й для всієї європейської системи безпеки, оскільки наслідки нинішньої агресії вплинуть на правила міжнародних відносин на десятиліття вперед.

Російська агресія, як зазначає автор, з самого початку була спрямована не лише на захоплення територій. Кремль прагне обмежити суверенне право України самостійно визначати свою зовнішню політику, безпеку, економічну модель та цивілізаційний вибір. Військові дії, енергетичний шантаж і політичний тиск — це лише інструменти ширшої стратегії Росії щодо контролю над фундаментальними рішеннями України.

"Мир має означати таку конфігурацію безпеки, за якої Москва не може перетворити військову перевагу, ракетний арсенал чи загрозу нового вторгнення на інструмент політичного контролю над Україною."

Автор наголошує, що припинення бойових дій саме по собі не гарантує завершення російської політики примусу. Якщо після перемир’я Росія зберігає здатність погрожувати новим вторгненням чи дестабілізувати Україну, це не є повноцінним миром, а лише іншою формою війни.

Для досягнення справжньої безпеки Україні необхідно позбавити Москву можливості використовувати силу для впливу на українське майбутнє. Це завдання складніше, ніж просто домогтися припинення вогню, і вимагає довгострокової трансформації системи безпеки як самої України, так і Європи. Україна має стати державою, напад на яку призводить до неприйнятних для агресора наслідків.

Безпека України, за словами автора, повинна спиратися на три ключові компоненти:

  • власну військову спроможність;
  • довгострокову підтримку союзників;
  • інституційну інтеграцію в європейський безпековий простір.

Жоден із цих елементів не є достатнім окремо. Україна має інвестувати не лише у здатність відбивати атаки, а й у розвиток оборонної промисловості, систем ППО, безпілотних технологій, розвідки, захищеної енергетики та стійкої інфраструктури. Водночас питання української безпеки не може залишатися лише внутрішньою проблемою: якщо Росії дозволять силою визначати долю України, це поставить під сумнів принципи міжнародного права в Європі.

Автор підкреслює, що сильна Україна — це не проблема для європейської безпеки, а її фундаментальний елемент. Українська армія, оборонна промисловість і досвід протидії Росії є стратегічним ресурсом для всієї Європи. Україна має перейти від ролі об’єкта захисту до ролі одного з виробників європейської безпеки.

Водночас перемога на полі бою не вирішить усіх стратегічних проблем. Майбутнє залежить і від економічної стійкості, якості інститутів, верховенства права, боротьби з корупцією, розвитку людського капіталу та інтеграції до європейських структур. Сильна держава — це не лише держава, яка здатна воювати, а й та, яку складно зламати політично, економічно й соціально.

Головна відповідь на російську стратегію, на думку автора, — не очікування нової атаки, а стратегія українського посилення та чітке визначення геополітичного вектора. Україна має прискорювати інтеграцію до Європи і будувати систему міжнародних зв’язків, у якій Росія не матиме права вето на українські рішення.

Усі переговори про припинення війни, як наголошується у статті, мають оцінюватися не лише за критерієм припинення бойових дій, а й за довгостроковою спроможністю України залишатися суб’єктом власної політики. Домовленості, які створюють умови для постійного російського шантажу, не розв’язують проблему, а лише відкладають її вирішення.