В Україні міжнародний розшук найчастіше згадують у резонансних кримінальних справах, коли підозрюваний або обвинувачений залишає територію країни. Проте не всі розуміють, що саме означає цей статус, хто ухвалює рішення про його застосування та за якими правилами він здійснюється.
За Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК) особу оголошують у розшук, якщо її місцезнаходження невідоме або вона перебуває за межами країни і без поважних причин не з’являється на виклик слідчого чи прокурора (стаття 281 КПК). Однак у самому кодексі немає чіткого визначення міжнародного розшуку і процедури його оголошення. Аналогічно, стаття 297-1 КПК згадує міжнародний розшук у контексті спеціального досудового розслідування, але не розкриває його змісту.
Поширена помилка полягає в тому, що достатньо постанови слідчого або прокурора, щоб особа автоматично опинилася в міжнародному розшуку. Насправді спочатку оголошують розшук у межах кримінального провадження, а потім, якщо є підстави вважати, що підозрюваний перебуває за кордоном, правоохоронні органи ініціюють використання механізмів Інтерполу.
Інструкція №613/380/93/228/414/510/2801/5 регламентує порядок взаємодії українських правоохоронців із системою Інтерполу. Вона визначає, як готувати та направляти міжнародні запити, а також взаємодіяти з Генеральним секретаріатом Інтерполу і Національними центральними бюро інших країн. Важливо, що Інтерпол не проводить оперативно-розшукові заходи, не затримує осіб і не розслідує злочини — ці функції залишаються за правоохоронцями держав, на території яких перебуває підозрюваний.
Адвокат Микола Пашковський звертає увагу на прогалини в українському законодавстві: "КПК України використовує поняття міжнародного розшуку, але не розкриває його змісту. Законодавство не встановлює окремого порядку оголошення особи в міжнародний розшук, а міжнародне право не регулює це питання, оскільки кримінальне провадження кожна держава регулює власними законами". Він також зазначає, що судова практика дедалі частіше розглядає міжнародний розшук як різновид розшуку за статтею 281 КПК.
Через відсутність чітких норм у кодексі значна частина процедури регулюється підзаконними актами та правилами Інтерполу. Законопроєкт №11223, який мав закріпити визначення міжнародного розшуку та порядок його застосування, було відкликано, тому відповідних змін у КПК не внесено.
Процедура оголошення в міжнародний розшук починається зі встановлення слідчим або прокурором факту переховування підозрюваного та оголошення його в розшук за статтею 281 КПК. Далі правоохоронний орган готує пакет документів і передає їх до робочого апарату Національного центрального бюро Інтерполу в Україні. Там перевіряють відповідність запиту законодавству і правилам Інтерполу. Якщо підстави є, запит направляють до Генерального секретаріату Інтерполу, який ухвалює рішення про публікацію міжнародного оповіщення.
Навіть після направлення матеріалів особа не вважається оголошеною в міжнародний розшук, доки Генеральний секретаріат Інтерполу не підтвердить відповідність запиту Статуту та правилам організації. Інструкція також визначає, яку інформацію має містити запит, зокрема мету, адресатів і необхідні дії.
Таким чином, міжнародний розшук в Україні — це складна процедура, що поєднує національне кримінальне законодавство та міжнародні механізми співпраці через Інтерпол, але при цьому має значні законодавчі прогалини, які ускладнюють її застосування.