У вересні 2024 року Зої Воттс із Девону, яка пережила зґвалтування з використанням наркотиків, заснувала першу у Великій Британії групу підтримки для жертв такого насильства. Її історія та боротьба на тлі резонансних судових справ привернули увагу до проблеми, що довгий час залишалась замовчуваною.
Воттс дізналася про зґвалтування, яке тривало роками, лише у 2018 році, коли її колишній чоловік, батько їхніх чотирьох дітей, зізнався, що підсипав їй снодійне у вечірній чай і знімав насильство на відео. Він уже відбував 11-річний термін за ці злочини. За словами Воттс, цей тип насильства «змінює всю реальність», бо жертва не може почуватися у безпеці навіть у власному домі. «Ліжко, яке ти вважала безпечним, ним не є – воно ніколи ним не було», – каже вона.
Історія Воттс співпала з резонансною справою Жизель Пелікот, яка також стала жертвою зґвалтування під дією наркотиків. Цей випадок відкрив очі багатьом, зокрема Аманді Стенхоуп із Манчестера, чиїй справі також загрожує суд через подібні злочини. За даними судів Великої Британії, за останні роки було зафіксовано кілька гучних справ, де чоловіки роками зловживали довірою жінок, застосовуючи снодійне для насильства.
Проблема не обмежується лише Великою Британією. У Німеччині нещодавно засудили чотирьох чоловіків, які входили до Telegram-групи, де обмінювалися порадами та відео зґвалтувань жінок під дією наркотиків. Журналістки Ізабель Бір та Ізабель Стрьо виявили подібну мережу на порносайті Motherless, де один чоловік майже два десятиліття викладав відео насильства над своєю дружиною. Лише після тривалого тиску поліція втрутилася.
У квітні 2024 року стартував міжнародний проєкт Medusa, який об’єднує зусилля Німеччини, Великої Британії та інших країн для розслідування та розпаду мереж зґвалтувань із використанням наркотиків. Уже ідентифіковано 156 злочинців та жертв.
Зої Воттс разом з Амандою Стенхоуп працюють над кампанією #EndEyeCheck, яка має на меті підвищити обізнаність про цей вид насильства, домогтися розслідувань, навчання медиків і заборони «контенту зі сном» на порносайтах. Воттс наголошує: «Перший крок – зібрати інформацію. Поки ми не зрозуміємо масштаби, ніхто не діятиме». Вона розповідає про симптоми, які ігнорувалися роками – інфекції, втома, мігрені, плутанина – і про те, як жертви довго не могли отримати допомогу, бо їхні партнери були поруч під час медичних оглядів.
«Цей злочин ізолює тебе від розуміння того, що сталося, – пояснює Воттс. – Не можна сидіти в групі підтримки з іншими жінками з ПТСР, бо немає спогадів. Це мовчазний злочин, як колись було з домашнім насильством». Для багатьох жінок, які звернулися до #EndEyeCheck, знайти однодумців і розпізнати спільні риси стало порятунком.
Історія Зої Воттс – це не лише про виживання, а й про боротьбу з системою, яка довго не визнавала масштаби та особливості зґвалтувань із використанням наркотиків. Її кампанія і приклади інших жертв по всьому світу показують, що це явище набагато ширше, ніж вважалося раніше.