Україна з 2020 року легалізувала азартні ігри, щоб вивести ринок з тіні, встановити державний контроль і наповнювати бюджет податками та ліцензійними платежами. Однак, як повідомляє epravda.com.ua, питання довіри до власників казино залишається відкритим: формальні вимоги до бездоганної ділової репутації існують, але реальна перевірка часто зводиться до юридичних формальностей.

Міжнародні організації, зокрема FATF, відносять гральний бізнес до секторів із підвищеним ризиком відмивання грошей. Онлайн-казино лише посилили ці ризики: тепер гроші можна переказувати дистанційно, розподіляти між рахунками й швидко виводити, а підозрілі операції губляться серед тисяч транзакцій. Походження таких коштів може бути різним — від шахрайських колцентрів до корупції чи торгівлі наркотиками, і для цього достатньо слабкої системи контролю або недоброчесного оператора.

Закон вимагає, щоб керівники, бухгалтери, власники істотної участі та кінцеві бенефіціари мали бездоганну ділову репутацію. Проте на практиці це означає лише відсутність судимості чи санкцій, а не глибоку перевірку джерел капіталу, структури власності чи зв’язків із фінансовими злочинами. За даними epravda.com.ua, в Україні ще не було випадків, коли регулятор позбавив би ліцензії через втрату довіри до власника або керівника гральної компанії.

Особливу роль у цій системі відіграє банк, через який проходять платежі. Sense Bank, який належить державі, обслуговує до 80% гральних транзакцій. Це робить його інфраструктурним центром ринку, а кадрові рішення щодо керівництва та наглядової ради — питанням суспільного інтересу. За останні роки банк двічі отримував значні штрафи від Нацбанку за порушення у сфері фінмоніторингу, а у 2026 році опинився в центрі політичних та антикорупційних розслідувань.

«Гральний бізнес потребує глибшої перевірки, бо він працює з великими коштами, людьми з ігровою залежністю та ризиком проникнення кримінального капіталу», — зазначає epravda.com.ua.

У країнах із розвиненим регулюванням ліцензія — це не лише формальність, а й реальна довіра до конкретних людей, джерел фінансування та ділової поведінки. В Україні ж поки що відсутня практика глибокої перевірки репутації, що створює ризики для прозорості ринку та фінансової безпеки держави.