Минуло десять років із дня загибелі журналіста Павла Шеремета. Вбивство досі не розкрили, але колеги й досі згадують його як важливу опору і натхненника у найскладніші моменти.
20 липня на місці загибелі Павла Шеремета в центрі Києва традиційно лежали соняхи — квіти, які вже десять років поспіль приносять сюди люди, щоб вшанувати пам’ять журналіста. Цьогоріч на перетині вулиць Богдана Хмельницького й Івана Франка зібралися переважно колеги з «Української правди»: Севгіль Мусаєва, Михайло Ткач, Роман Романюк, Олександр Шумілін, Олена Рощіна та інші. Вони трималися невеликими групами, тихо спілкувалися, а білоруська журналістка Ксенія Голубович записувала коментарі для майбутнього матеріалу.
З початком широкомасштабної війни кількість людей, які приходять 20 липня на місце загибелі Павла, зменшилася. Багато українців, зокрема журналістів, виїхали з Києва та Київщини, рятуючи родини. Чоловіки з редакцій і журналістки взяли до рук зброю, а на тих, хто залишився, навантаження зросло в рази. Молодші колеги, які не знали Павла особисто, знайомляться з ним через спогади і розповіді старших.
Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва розповіла, що найбільше не вистачало Павла під час подій у Білорусі 2020 року та на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вона назвала його не просто орієнтиром, а «професійним батьком», з яким часто радиться подумки у складних ситуаціях. «Він завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації. Це важлива риса, яку я в собі розвиваю», — сказала Мусаєва. Вона також висловила переконання, що замовником убивства є білоруські спецслужби, а розслідування не рухається.
Журналістка з Білорусі Ксенія Голубович, яка працює у Польщі, зазначила, що Павла не вистачає особливо зараз, коли білоруські медіа працюють в еміграції і втрачають професійний рівень через складні умови. Вона додала: «Паша б не боявся. Підтримував би людей. І надихав». Голубович наголосила, що багато білоруських журналістів живуть під постійним тиском, бояться працювати відкрито.
Керівник відділу розслідувань «Української правди» Михайло Ткач підкреслив, що Павло був надзвичайно важливою фігурою для української журналістики. Він нагадав, що Павло заряджав колег на будь-яких пресконференціях і важливих темах. «Оцінити цю втрату неможливо. Його не вистачає й сьогодні», — сказав Ткач. Він закликав пам’ятати Павла як журналіста, якого вбили за професійну діяльність.
Випусковий редактор «Української правди» Олександр Шумілін, який працював з Павлом кілька місяців, згадує його як сильну моральну підтримку і енерджайзера, що оживляв редакцію. Колеги відзначають, що Павло був прикладом журналіста від природи, який жив журналістикою і вважав, що в будь-який момент потрібно залишатися журналістом.
Журналіст і співзасновник «Громадського радіо» Андрій Куликов, який записав останнє інтерв’ю з Павлом, наголошує, що Шеремет змінював світ людей, з якими працював. Його відсутність відчувається як велика втрата для української журналістики і суспільства загалом.