Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко заявив, що Росія може не обмежитися захопленими територіями Донбасу через гостру проблему водопостачання. Про це він розповів в інтерв'ю для 24 Каналу.

За словами Андрющенка, навіть контроль над великими містами Донеччини не вирішує питання забезпечення населення водою. Щоб повністю покрити потреби регіону, Росії необхідний доступ до водних джерел, які знаходяться за межами окупованих територій. Серед них — Сіверський Донець на Харківщині та канал, що з'єднує басейни Кальміусу й Дніпра та проходить через Дніпропетровську область.

"Ти можеш володіти Донецьком, Маріуполем, Волновахою, Горлівкою, Макіївкою, Покровськом, зрештою, Святогірськом, але людей там нема чим поїти", — пояснив Андрющенко.

Зі збільшенням контрольованої території зростають і потреби у воді, проте ресурсів для забезпечення окупованої Донеччини бракує. Саме тому, на думку Андрющенка, Росія може намагатися просуватися до нових джерел водопостачання.

Росія вже намагалася вирішити проблему за допомогою водогону з Дону, однак, як зазначає Андрющенко з посиланням на науковців, водних ресурсів Дону недостатньо для повного забезпечення регіону з урахуванням потреб інших користувачів. Навіть масштабний інфраструктурний проєкт не гарантує достатнього водопостачання для окупованої Донеччини.

На Донбасі триває гостра водна криза через пошкодження інфраструктури каналу "Сіверський Донець – Донбас" і проблеми з насосними станціями. У містах, які перебувають під окупацією, воду подають за графіками, а перебої можуть тривати днями. Альтернативні джерела не покривають потреб населення, а спроби вирішити проблему водогоном із Дону не усувають кризу. Опріснення води з Азовського моря через її високу солоність є складним і затратним процесом.

Андрющенко вважає, що Владімір Путін не обмежиться Донбасом навіть у разі домовленостей щодо нинішньої лінії фронту. Він наголошує, що контроль над територіями не розв'язує всіх проблем, якщо окупаційна влада не може забезпечити базові потреби населення. Водопостачання у цьому контексті стає не лише гуманітарним, а й стратегічним питанням, яке може впливати на подальші дії Росії щодо українських територій.