21 липня президент Азербайджану Ільхам Алієв уперше відвідав Німеччину з державним візитом, де підписали спільну декларацію про стратегічне партнерство та пакет угод у сферах енергетики, транспорту, інфраструктури й торгівлі. Канцлер Німеччини Олаф Мерц публічно подякував Алієву за можливість збільшення обсягів газових поставок з Азербайджану.

Азербайджан постачає газ до Німеччини з січня 2024 року, а чинні угоди передбачають 1,5 мільярда кубометрів на рік. Під час візиту Алієв натякнув на готовність нарощувати постачання не лише для Німеччини, а й для інших країн ЄС, аргументуючи це тим, що російська енергетична інфраструктура дедалі більше потерпає від ударів у війні проти України. Українські удари по російських нафтопереробних заводах і портах вперше прозвучали не як риторика, а як комерційний аргумент у контракті третьої країни.

Водночас у Баку 12–14 липня відбулася таємна зустріч колишніх високопосадовців Німеччини та наближених до Кремля росіян, про яку повідомляють The Times, Die Zeit і ARD. З німецького боку були Рональд Пофалла, ексголова Відомства федерального канцлера за часів Меркель, і Маттіас Платцек, колишній прем'єр Бранденбургу. Російську сторону представляли Віктор Зубков, експрем’єр і голова ради директорів «Газпрому», та Валерій Фадєєв, який перебуває під санкціями ЄС. За оцінками німецьких спецслужб, це – операція російського впливу, а учасники є частиною пропагандистського апарату, а не переговорної машини.

Алієв у Шуші 13 липня підтвердив підтримку територіальної цілісності України та засудив ідею закріплення окупації. Він пояснив це власною історією: Азербайджан 30 років відмовлявся приймати втрату Карабаху і повернув територію силою. Ця позиція викликала критику Кремля: 15 липня прессекретар Путіна Дмитро Пєсков назвав позицію Азербайджану «помилковою» і пообіцяв «аргументовано пояснювати» її всіма каналами, не уточнюючи, які саме.

У Німеччині офіційно заперечують знання про бакинську зустріч, водночас у Берліні обговорюють можливість залучення Рональда Пофалли як посередника між Москвою та Берліном. Таким чином у Німеччині співіснують два треки – публічний із Азербайджаном і приватний із російським оточенням.

Для України це означає, що кожен кубометр азербайджанського газу, законтрактований у Берліні, зменшує можливості «Газпрому» після війни. Азербайджан не здатен повністю замінити Росію, але його постачання важливі для покриття дефіциту. Україна ж посилює свою роль у регіоні як сховище газу і транзитна країна, що робить її частиною енергетичної відповіді Європи.

Формат переговорів у Баку Кремль тримає не заради нинішньої війни, а на випадок, коли дефіцит газу переважить політичні принципи, ближче до наступного виборчого циклу в Німеччині. Дві труби – азербайджанська, підписана відкрито, і російська, що гріється в темряві – лежать на одному столі. Питання в тому, яку з них Європа вважатиме нормальною.