ZN.UA порівняло державні навчальні програми, підручники та методичні матеріали України і Польщі, щоб з’ясувати, який набір знань про Волинську трагедію отримують учні обох країн.

Після Другої світової війни тема Волині довго залишалася замовчуваною в обох державах через ідеологічні рамки «дружби народів». У Польській Народній Республіці Волинь вважали частиною втрачених Східних кресів, а загибель генерала Кароля Сверчевського 1947 року подавали як злочин УПА. Українська радянська система зводила ОУН і УПА до «буржуазних націоналістів», заперечуючи їхню боротьбу проти нацистів. Польсько-український конфлікт не був окремою темою в шкільних курсах.

Після 1989–1991 років Польща почала включати Волинь у державну пам’ять про польські жертви Другої світової війни, а Україна — вводити ОУН і УПА в історію національно-визвольного руху. У Польщі державна базова програма вимагає, щоб учні пояснювали причини й значення польсько-українського конфлікту, зокрема «геноцид польського населення на Волині та у Східній Малопольщі». Цю тему підтримує методична інфраструктура Інституту національної пам’яті Польщі (ІНП), який надає повні комплекти матеріалів для уроків, включно зі свідченнями очевидців і порівняннями з іншими геноцидами.

Закон від 4 червня 2025 року встановив 11 липня Національним днем пам’яті про поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА. Незважаючи на дискусії під час скорочення навчальної програми 2024 року, визначення «геноцид» залишилось офіційним у програмі. Водночас у польських школах УПА подають як відповідальних за масові вбивства цивільного населення, а польський повоєнний опір має власний героїчний канон.

В українській шкільній програмі 2022 року Волинська трагедія розглядається в ширшому контексті українського визвольного руху та польсько-українського протистояння. У підручнику для 10 класу Віталія Власова, Станіслава Кульчицького та Олександра Панаріна темі присвячено близько трьох сторінок. Автори описують напад Армії Крайової на українців і рішення ОУН(б) вигнати польське населення з Волині, а також мотиви помсти за співпрацю з німцями чи радянськими партизанами.

Український підручник наводить оцінки польських жертв на рівні щонайменше 35 тисяч, а українських — до кількох тисяч, з посиланням на історика Юрія Шаповала, який оцінює втрати у 40 тисяч поляків і до 16 тисяч українців. Для порівняння, польські підручники іноді наводять більші цифри, що пояснюється різними територіальними й хронологічними межами. Водночас у підручнику подано аргумент проти кваліфікації Волинської трагедії як геноциду, зокрема думку історика Івана Патриляка, що польське населення не було беззахисним.

Причинно-наслідковий виклад у підручниках викликав офіційні заперечення Міністерства освіти Польщі. Міністр Барбара Новацька у листі від 16 липня 2025 року звернулася до українського колеги Оксена Лісового з проханням переглянути підручники через твердження про «масові вбивства українців, здійснені Армією Крайовою». Українські видання не мають уніфікованої позиції, що залежить від авторського колективу.

Від 1993 року діє Українсько-польська комісія експертів, яка рецензує підручники сусідньої країни і готує спільні рекомендації. Проте різниця в подачі Волинської трагедії в освітніх програмах України і Польщі залишається значною, відображаючи різні національні наративи та політичні контексти.