У ніч з 28 на 29 липня 2022 року на тимчасово окупованих територіях у Оленівці стався вибух у бараку з полоненими азовцями. Росіяни підірвали приміщення, внаслідок чого загинули щонайменше 53 українських військових, а понад 130 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Перший вибух пролунав за межами колонії близько 23:15, а за кілька хвилин другий — всередині бараку, що призвело до обвалу будівлі і пожежі. Полонені, які перебували ближче до вибуху, загинули, інші отримали важкі травми. Російські окупанти не надали допомоги пораненим, через що частина з них померла від больового шоку та втрати крові. Серед поранених 46 залишаються у полоні з тяжкими травмами, а їхні рідні не мають постійного зв’язку і отримують інформацію лише від звільнених бранців.

24 Канал поспілкувався з Анною Лобовою та Анастасією Гондюл, дружинами полонених військових і засновницями ГО "Спільнота Оленівки". Вони розповіли про біль втрати, надію на повернення близьких і щоденну боротьбу за їхнє визволення.

Анна Лобова познайомилася з Олегом Лобовим у 2020 році. Олег був військовим "Азову" і брав участь у захисті Маріуполя. У січні 2022 року у пари народилася донька. Під час прориву на "Азовсталь" 15 квітня Олег втратив брата-близнюка, а зв’язок з ним став рідшим. 16 травня Анна дізналася про евакуацію поранених із "Азовсталі", але точних даних не було. Лише у червні після обміну стало відомо, що Олег перебуває в Оленівці.

Анна пригадує, що 29 липня почула з прокремлівських джерел інформацію про обстріл українських полонених, що не відповідало дійсності. Лише 17 серпня вона побачила відео з лікарні, де був живий Олег. Відтоді вона вирішила виїхати з окупації, щоб допомогти чоловікові. "Олег дуже турботливий, відповідальний, не любив жалості. Він дуже чекав на доньку і будував плани, як її виховувати. Колишні полонені кажуть, що він морально підтримував інших, не давав опуститися", – розповідає Анна.

Історія Анастасії Гондюл пов’язана з чоловіком Артемом, з яким вони познайомилися 20 років тому. Після тривалого періоду дружби вони одружилися і переїхали до Маріуполя. Під час повномасштабного вторгнення Артем пішов захищати місто, а Анастасія виїхала за його наполяганням.

У квітні 2022 року Анастасія дізналася, що чоловік поранений – уламок потрапив у таз, і він не відчував ніг. Спілкування було рідким, а 16 травня вона отримала записку від Артема з полону, де він запевняв, що чекає на її відповідь і просив не хвилюватися. Згодом їй повідомили, що він евакуйований на непідконтрольну Україні територію. 18 червня Артем зателефонував вдруге, був бадьорим і сповненим надії.

Обидві жінки не втрачають віри у повернення своїх чоловіків і продовжують боротьбу за їхнє визволення. Вони наголошують на важливості підтримки держави та суспільства у цьому процесі.