Довіра до демократичних урядів у світі стрімко падає через вплив цифрових технологій і штучного інтелекту. Американський політолог і колумніст The Washington Post Фарід Закарія вказує, що нові технології формують у громадян високі очікування щодо швидкості та ефективності роботи держави, що стає однією з головних причин розчарування у владі.
За останні роки багато демократичних країн переживають політичну нестабільність. Великобританія за десятиліття змінила сімох прем'єр-міністрів, у Франції уряди змінюються швидко, а ультраправі посилюють свої позиції. У Німеччині партія AfD вийшла на перше місце в опитуваннях, а в Японії, Південній Кореї та на Тайвані зростає невдоволення владою. Навіть популісти, які обіцяють «зламати систему», швидко стикаються з тими самими проблемами. Прикладом є рейтинг Дональда Трампа, який наближається до найнижчих показників для американських президентів на цьому етапі каденції.
Закарія зазначає, що економічні чинники — дороге житло, стагнація доходів і нерівність — не пояснюють падіння довіри повністю. США демонструють високі темпи економічного зростання, Франція знизила безробіття і сім років поспіль очолює Європу за кількістю нових іноземних інвестиційних проєктів, а Південна Корея й Японія залишаються економічно успішними. Проте уряди майже всюди залишаються непопулярними.
Головною причиною Закарія вважає масштабну технологічну революцію, порівнюючи її з впливом електрики, автомобілів і телефонів наприкінці XIX — на початку XX століття. Сучасні комп’ютери, інтернет, смартфони, соціальні мережі та штучний інтелект змінюють суспільство, а найбільші зміни ще попереду. Генеральний директор DeepMind Деміс Хассабіс охарактеризував прорив у сфері ШІ словами: «Ми фактично знайшли спосіб змусити пісок думати», маючи на увазі кремній, з якого виготовляють мікрочипи.
Закарія посилається на політолога Семюела Гантінгтона, який писав, що політичні інститути майже завжди відстають від темпів соціальних і економічних змін. Сучасні технології лише поглиблюють цей розрив. Люди звикли викликати таксі за кілька хвилин, отримувати покупки того ж дня та користуватися ШІ, який виконує складні завдання за секунди або хвилини. Через це вони очікують такої самої швидкості й від держави.
Проте демократія не створена для максимальної швидкості. Її механізми передбачають компроміси, судовий контроль, захист прав меншин і баланс інтересів. Ці процедури забезпечують легітимність влади, але в епоху миттєвих цифрових сервісів дедалі частіше сприймаються як неефективність або параліч. Соціальні мережі посилюють тиск: будь-яка помилка влади миттєво стає предметом суспільного обговорення, а хвиля критики поширюється швидше, ніж уряд встигає відреагувати. Це пояснює і цикл сучасного популізму, коли політики, обіцяючи діяти без бюрократичних обмежень, після перемоги стикаються з реальними рамками демократичної системи.
Попри кризу довіри, Закарія не вважає, що громадяни відмовляються від демократії як моделі. Вони розчаровані її практичною ефективністю. Демократичні держави мають довести здатність швидше будувати житло й інфраструктуру, модернізувати державні послуги, реагувати на технологічні зміни та скорочувати нерівність. За його словами, демократії не можуть обігнати технології за швидкістю, але можуть зберегти підтримку громадян завдяки компетентності, підзвітності та здатності адаптуватися без насильства й репресій.
Бурхливий розвиток штучного інтелекту дедалі частіше сприймають не лише як технологічний, а й як політичний виклик. Поява генеративних моделей, алгоритмів рекомендацій і нових цифрових сервісів змінює спосіб отримання інформації, а разом із тим і очікування людей від держави та підходи до ухвалення політичних рішень. Уряди багатьох країн намагаються виробити правила використання AI, не стримуючи розвиток технологій.