З 1967 по 1972 рік американські Військово-повітряні сили проводили засекречену операцію Popeye, метою якої було штучно продовжити сезон мусонних дощів над маршрутами постачання армії Північного В’єтнаму.
За даними Popular Mechanics, військові розраховували, що проливні дощі перетворять дороги на болото, ускладнивши перекидання військ і техніки. Для цього застосовували технологію засіву хмар, відкриту ще в 1946 році: у хмари розпилювали кристали йодистого срібла, які сприяють утворенню крижаних кристалів і випадінню опадів. Американські військові стверджували, що приблизно у 82% випадків після обробки починався дощ.
Однак керувати погодою виявилося складніше, ніж очікували. Один із учасників програми пізніше згадував, що через помилку за дві години на табір американського спецназу випало близько 18 см опадів. За деякими оцінками, операція все ж дозволила продовжити сезон дощів у окремих районах більш ніж на місяць, але ефективність таких методів залишалася спірною через численні фактори, що впливають на погоду.
США не були єдиною країною, яка експериментувала зі зміною погоди. Велика Британія реалізовувала проєкт "Cumulus" наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років, а Китай застосовував технології управління опадами перед Олімпіадою 2008 року, щоб забезпечити сприятливі погодні умови.
Побоювання щодо військового використання природних явищ призвели до підписання у 1977 році Конвенції, що забороняє застосування технологій зміни навколишнього середовища як зброї. Документ підписали 31 держава, серед яких США та СРСР.
Сьогодні дослідження у сфері зміни погоди тривають, переважно у контексті боротьби з наслідками зміни клімату, але їхня ефективність і можливі ризики залишаються предметом дискусій серед науковців.