У липні українські атаки дронами по об'єктах у глибокому тилу Росії, зокрема по складах найбільшого маркетплейсу Wildberries, стали для росіян новою реальністю, повідомляє Kyiv Independent. Якщо раніше удари по нафтопереробних заводах були топ-новиною тижня, нині вони сприймаються як буденність навіть у російських регіональних спільнотах.

За даними видання, лише за першу половину липня дрони вразили низку стратегічних об'єктів: 4 липня — нафтотермінал у Санкт-Петербурзі та порт Висоцьк, 6 липня — Омський НПЗ (найбільший у Росії, розташований за 2 500 км від кордону з Україною), 8 липня — Саратовський НПЗ, 11–12 липня — Сизранський НПЗ (зупинено переробку через пожежу), 13–14 липня — «Газпром Нефтехім Салават» у Башкортостані. Окрім цього, морський дрон знищив патрульний корабель ФСБ «Ізумруд» біля Новоросійська, а удари по «тіньовому флоту» в Чорному та Азовському морях зафіксували майже дві сотні разів.

Однак головною подією місяця стали атаки на склади Wildberries. Аналіз реакцій у понад тисячі регіональних Telegram- і VK-груп показав: на відміну від попередніх ударів, ці події викликали не лише антипатію до України, а й зростання невдоволення російською владою та «Єдиною Росією». Частка коментарів із критикою влади та ППО сягнула 5% у Telegram і 9% у VK, а на деяких платформах таких відгуків навіть більше, ніж антикремлівських.

«Цікаво, чи підуть співробітники та продавці Wildberries голосувати за «Єдину Росію» після цього?» — найпопулярніший коментар під постом із Краснодару (339 лайків).

Користувачі також обурювалися відсутністю компенсацій за знищені товари: за 11 днів до першого удару Wildberries змінив угоду, виключивши виплати за втрати через падіння дронів. Згодом компанія почала частково компенсувати збитки, але суми часто не відповідали реальним втратам.

Автори статті зазначають, що за понад 25 років влади Путіна російське суспільство втратило традиції громадянської участі. Багато підприємців реагують на удари як сторонні спостерігачі, не відчуваючи себе стороною конфлікту. У соцмережах вони пишуть: «Я не цікавлюся політикою», «Я просто працював», «Чому ви агресивні до нас?», — сприймаючи війну як щось далеке.

На думку авторів, це наслідок негласної угоди між владою і суспільством: не втручатися в політику в обмін на стабільність і безпеку. Тепер, коли війна зачепила їхній бізнес, багато хто щиро не розуміє, чому саме вони стали мішенню. Яким буде розвиток цієї невдоволеності — наразі невідомо: чи виллється вона у протест, чи залишиться ще одним шаром розчарування у російському «соціальному контракті».