Михайло Федоров, який від початку президентської кампанії Володимира Зеленського був його соратником і обіймав посади в усіх урядах чинного президента, вперше публічно виступив із критикою системи лише після своєї відставки. Про це пише журналіст і народний депутат Микола Княжицький.

У матеріалі зазначається, що протягом усіх років роботи у владі Федоров не висловлював незгоди з недемократичними тенденціями, не протестував проти використання персональних санкцій як політичного інструменту чи проти рішень, які супроводжувалися звинуваченнями у корупції. Навпаки, він був частиною урядової системи, яка ухвалювала ці рішення.

Після відставки Федоров закликав до проведення виборів в Україні навіть під час війни, однак, як підкреслює Княжицький, у його промові не прозвучали відповіді на ключові питання: як забезпечити безпеку виборів, участь військових на фронті, мільйонів українців за кордоном і мешканців окупованих територій, а також гарантувати рівність політичної конкуренції та свободу агітації в умовах війни.

«Демократія повинна мати матеріальний слід, який можна перевірити та перерахувати», — наводить Княжицький думку Тімоті Снайдера щодо важливості паперових бюлетенів.

Автор наголошує, що політичні дискусії можливі лише завдяки захисникам на фронті, а потреби військових мають залишатися пріоритетом держави. Він також звертає увагу, що вимога проведення виборів під час війни часто використовується Росією для дестабілізації України зсередини.

Княжицький ставить під сумнів щирість критики Федорова, адже той був частиною системи, яку нині критикує, і допомагав її створювати. Він підкреслює, що змінювати державну систему через виборчу кампанію під час війни — небезпечний експеримент, а заклики до таких змін виглядають дивно, коли лунають лише після втрати посади.

На думку автора, якщо вибори зараз неможливі, то шлях до змін — це відповідальна робота кожного на своєму місці, контроль за владою, критика конкретних рішень, підтримка армії та захист незалежних інституцій. «Демократія — це не лише вибори. Це щоденна відповідальність влади перед суспільством, верховенство права, незалежність інституцій, свобода слова і право громадянина контролювати державу», — підсумовує Княжицький.