У листопаді 1918 року на уламках Австро-Угорської імперії постала Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка проіснувала недовго через війну з Польщею, відсутність міжнародного визнання та внутрішні труднощі. За даними 24 Каналу, її існування було болісним і приреченим від самого початку.

ЗУНР проголосили як державу на українських етнічних землях колишньої Австро-Угорщини, охоплюючи Галичину, Буковину та частину Закарпаття. Проте вона виникла у момент, коли австрійська влада вже фактично зникла, а новий порядок ще не встановився. Це ускладнило створення адміністрації, армії, фінансів і судів, адже всі ці завдання довелося виконувати під час бойових дій.

У Львові та інших містах Східної Галичини українська еліта намагалася швидко встановити контроль, але польське населення міст і польські збройні формування чинити опір. Львів став символом конфлікту, оскільки контроль над ним означав політичну легітимність у регіоні. ЗУНР не встигла сформувати міцну армію — галицька армія створювалася поспіхом, з браком людей, озброєння та досвідченого командування.

Польща мала значні переваги: більший демографічний потенціал, ширшу міжнародну підтримку і кращий доступ до ресурсів. Для західних країн польський проєкт здавався стабільнішим і зрозумілішим, а Львів і Галичина були частиною національного завдання Польщі. ЗУНР ж залишалася ізольованою, без вагомої дипломатичної підтримки, і не отримала повноцінного міжнародного визнання.

Конфлікт між ЗУНР і Польщею був не лише військовим, а й цивілізаційно-політичним вибором. Польська сторона прагнула довести своє право на владу в регіоні, українська — підтвердити окрему політичну ідентичність Східної Галичини. Однак міжнародна система після Першої світової війни віддавала перевагу силі, дипломатії та здатності утримувати територію, що не на користь ЗУНР.

Галичина була етнічно неоднорідним регіоном, де українці переважали в селах, а поляки — у містах, особливо у Львові. Оскільки держава має спиратися на міські центри та транспортні вузли, відсутність контролю над містами послабила ЗУНР і сприяла її розпаду.

1 грудня 1918 року ЗУНР уклала угоду з Директорією УНР про об’єднання двох українських держав, а 22 січня 1919 року проголосила Соборність. Проте об’єднання не було повністю реалізоване, а галицькі органи влади продовжували діяти окремо. Визнання польської влади на західноукраїнських землях урядом УНР викликало внутрішню напругу між двома урядами.

Після кількох місяців боїв ЗУНР втрачала ініціативу, а 12 березня 1923 року Конференція послів Антанти остаточно визнала польський суверенітет над Східною Галичиною з умовою автономії, яка так і не була виконана. Незважаючи на коротке існування, ЗУНР стала важливим досвідом українського державотворення і символом політичної нації в Галичині, що здатна створювати власні інституції. За словами 24 Каналу, вона народилася надто пізно і в надто складних обставинах, щоб вижити.