Володимир Діброва презентував нову збірку короткої прози «Життя славетних», яка вийшла 2026 року у видавництві «Основи». Книжка складається з трьох оповідань, що розмірковують про пристосування до системи, опір їй і способи занотовування життєписів видатних і не дуже персонажів української культури XX століття.

Автор, представник літературного андеграунду 1970–1980-х років, відомий іронією, що часом вислизає крізь радянські реалії. Цього разу Діброва грає з форматом біографічної літератури, яка існувала в другій половині XX століття, зокрема з серією «Життя славетних», що пізніше стала «Уславленими іменами». У цій серії колись виходили книжки про Лесю Українку, Кармелюка, Євгена Гребінку, Юрія Дрогобича, а також Павла Тичину.

Збірка «Життя славетних» не є романізованими біографіями, деталям у ній довіряти не можна. Проте за героями можна впізнати реальних постатей українського літературного процесу, зокрема автора коротких текстів «Ченко», який пережив табори й вживав алкоголь, щоб не ставати об’єктом уваги каральних органів. Книжка розкриває проблему української культури XX століття, що складається з ненаписаних текстів і знищених творів, а також із життів, які часто були мученицькими.

Перше оповідання, «Щоденник Євстафія Твердоконя», показує, як молодий чоловік із 1970-х знаходить щоденник славетного автора початку XX століття і перетворює його на шкільну методичку. Вчитель намагається популяризувати текст, але робить це в межах радянської системи, що іронічно підкреслює парадокс нонконформізму в умовах контролю. Герой стає своєрідним Борхесовим П’єром Менаром, який створює той самий текст у новому контексті.

Друге оповідання, «Ченко», веде читача крізь життя письменника, що пережив сталінські репресії, табори і повернувся до життя, де від нього вимагали співпраці з системою. Щоб саботувати цю роль, він обирає алкоголь і саморуйнування. Його біографія відтворена через кримінальну справу та агентурні донесення, які він намагається редагувати, але каральні органи залишаються непохитними. Ченко також намагається вести власний щоденник, але врешті спалює його.

Оповідання Діброви показують, що український літературний процес XX століття має багато життів славетних, але вони часто зафіксовані не в традиційних біографіях, а в кримінальних справах, доносах і знищених текстах. Ці історії — про мучеництво і втрати, а також про складний діалог із системою, який триває й досі.